Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ХЗШВ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012 по справі № 2а-12686/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ХЗШВ"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень,-

Товариством до суду заявлено позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 21.04.2011 № 0001632305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 4 658 333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 164 583,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" (229-2013-п) , у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Сканто" за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 04.04.2011 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 4 658 333,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з надання консультаційних послуг, передбачених договорами від 30.09.2010 № 179-10/4, від 29.10.2010 № 084-10/3, від 25.11.2010 № 084/10-5, укладених між позивачем та контрагентом ПП "Сканто", не пов'язані з господарською діяльністю, не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними, з огляду на те, що згідно інформації викладеної акті перевірки ПП "Сканто" від 17.03.2011 № 385/234/36875101, вказаний контрагент не має необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарських операцій та відсутній за юридичною адресою, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

Так, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на сплату податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями.

А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання послуг, здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Водночас, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення податкового кредиту, оскільки наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Так, консультаційні послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання консультаційних послуг та їх пов'язаність з власною господарською діяльністю можуть бути такі документи: договір на надання консультаційних послуг, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства; акт приймання-передачі робіт (послуг) або інший документ, що підтверджує фактичне надання послуг, який повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; звіт про надання консультаційних послуг, який розкриває зміст та обсяг наданих послуг; також це можуть бути бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення, наприклад (враховуючи вид діяльності позивача), обсягу продажів, розміру доходу тощо.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини та обставини, які були встановлені у ході розгляду справи, щодо неналежного документально підтвердження фактичного отримання послуг та їх безпосередню пов'язаність з господарською діяльністю Товариства, що ставить під сумнів достовірність даних податкового обліку платника податків, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про те, що первинні документи, а саме акти приймання - передачі виконаних робіт, що були надані позивачем для підтвердження правомірності формування податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям в рамках договорів про надання консультаційних послуг від 30.09.2010 № 179-10/4, від 29.10.2010 № 084-10/3, від 25.11.2010 № 084/10-5, відображають лише загальні відомості та не містять інформації про конкретний зміст наданих консультаційних послуг чи їх результат, інших же належно оформлених первинних документів на підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем, всупереч ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надано не було, як не було надано і доказів щодо зв'язку замовлених консультаційних послуг з безпосередньою господарською діяльністю Товариства та їх використання в оподатковуваних операціях в межах такої діяльності, а відтак включення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 4 658 333,00 грн. є безпідставним.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

Із зазначеного вбачається, що судами дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність визначення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ є обґрунтованим.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ХЗШВ" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2012 по справі № 2а-12686/11/2070 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.