Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач), суддів: Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінець" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року, -

У серпні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим звернулося в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінець" про стягнення пені у розмірі 5111,95 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідачем подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим 12 червня 2012 року на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) прийнято рішення № 27 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінець" пені в розмірі 5111,95 гривень за несвоєчасне перерахування страхувальником страхових внесків, в тому числі донарахованих страхувальником або органом Пенсійного фонду.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення від 12 червня 2012 року № 27 про нарахування пені неправомірно прийняте Управлінням Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV, який було виключено з 1 січня 2011 року у зв'язку із набранням законної сили Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (2464-17) (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ), а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Так, пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду України, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом № 2464-VІ (2464-17) наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV (1058-15) була виключена.

При цьому відповідно до абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 цього ж пункту Закону № 2464-VІ (2464-17) встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що після набрання чинності Законом № 2464-VІ (2464-17) за органами Пенсійного фонду збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність в управління Пенсійного фонду повноважень щодо застосування після 1 січня 2011 року фінансових санкцій на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у спорах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 25 березня 2014 року № 21-27а14 та від 31 березня 2015 року № 21-77а15.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій зазначили, що заборгованість зі сплати страхових внесків, на яку нарахована спірна сума пені, виникла у відповідача за період з 20 жовтня 2010 року по 4 липня 2012 року, як це слідує з позовної заяви, при цьому залишили поза увагою те, що у рішенні Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим від 12 червня 2012 року № 27, як і в інших матеріалах справи, за такий період нічого не вказано.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінець" про те, що заборгованість по штрафних санкціях за минулі роки перед Управлінням Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим погашена в повному обсязі.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінець" зареєстроване Первомайською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим як юридична особа та 10 січня 1993 року взяте на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вказані обставини не дослідив. При цьому вбачається, що судами не встановлено, на обліку у якого управління Пенсійного фонду знаходився відповідач саме на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій не встановили належним чином і не врахували всіх обставин цієї справи та норм чинного на той час законодавства, не звернули уваги на доводи відповідача. Поза увагою судів залишились вимоги статей 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які зобов'язують суд до активного вжиття заходів щодо з'ясування обставин справи, та щодо законності і обґрунтованості ухваленого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року - скасувати, а справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі Автономної Республіки Крим до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінець" про стягнення заборгованості - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.