Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Демешка О.М., Скржевського М.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року

у справі № 802/2913/14-а

за позовом Підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН"

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

Підприємство "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ( далі - Інспекція), в якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 24 червня 2014 року № 1676/22-03/32833513 порушень Підприємством норм пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України;

- визнати протиправними дії відповідача щодо завищення Підприємству сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, здійснених на підставі акта перевірки від 24 червня 2014 року № 1676/22-03/32833513;

- зобов'язати відповідача відновити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України стан, який був до внесення висновків акта перевірки від 24 червня 2014 року №1676/22-03/32833513.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позов задоволено частково: зобов'язано Інспекцію відновити у системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України стан, який був до внесення висновків акта перевірки від 24 червня 2014 року №1676/22-03/32833513; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства, за результатами якої перевірки складено акт від 24 червня 2014 року № 1676/22-03/32833513, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, за рахунок чого завищено суму податкового кредиту за листопад 2013 року, сформовану за рахунок здійснення господарських операцій з придбання товарів у TOB "Дах-Гідроізоляція Будівель Кайзер Україна", та завищено суму податкових зобов'язань за листопад 2013 року, сформовану за рахунок подальшої поставки даного товару на адресу ВП "Головний матеріально-технічний склад" ДТГО "Львівська залізниця".

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України за рахунок чого завищено суму податкового кредиту за листопад-грудень 2013 року, сформовану за рахунок здійснення господарських операцій з придбання товарів у TOB "Риббухмаркет", та завищено суму податкових зобов'язань за листопад-грудень 2013 року сформовану за рахунок подальшої поставки даного товару на адресу ДП "Укрзалізничпостач", TOB "НВК "Планела-Рейл", ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" та ПП "Пром-Альянс".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Інспекції суди попередніх інстанцій виходили із того, що податковий орган у встановлений законом спосіб реалізував своє право на проведення відповідної перевірки та оформлення її результатів.

Судові рішення в цій частині сторонами не оскаржуються, правильність висновків в цій частині не ставиться сторонами під сумнів.

Задовольняючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача відновити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України стан, який був до внесення висновків акта перевірки від 24 червня 2014 року №1676/22-03/32833513, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відповідачем не приймалось податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, правові підстави для внесення змін до інформаційних систем - відсутні.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржувані судові рішення у зазначеній частині не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК).

У пункті 61.1 статті 61 цього Кодексу визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК).

Відповідно до статті 71 ПК інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Згідно з пунктом 75.1 ПК (2755-17) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до статті 74 ПК податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і така інформація не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

З урахуванням наведеного, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовані ПК (2755-17) . Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до автоматизованих систем змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року та 3 листопада 2015 року (справи №№ 21-511а14 та 21-99а15 відповідно).

Водночас суди першої та апеляційної інстанції зазначеному оцінки не надали та залишили поза увагою той факт, що роблячи висновки про наявність/відсутність підстав для задоволення позовних вимог, що стосувалися вилучення та відновлення інформації в автоматизованій системі, слід перевіряти на підставі відповідних доказів чи фактично вчинялись дії, що оскаржуються позивачем. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (зокрема витяги з автоматизованих систем), які б підтвердили факт внесення до інформаційних систем інформації на підставі акта від 24 червня 2014 року №1676/22-03/32833513, а суди попередніх інстанцій не вжили заходів щодо витребування таких доказів.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що встановлені статями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.