Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області та касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 8 травня 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості в силу ст. 55 КК України 1960 року,

- за ч.2 ст. 125 КК України на 1 рік обмеження волі;

- за ч.2 ст. 146 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- за ч.1 ст. 309 КК України на 1 рік позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно на 3 роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 374,37 грн. матеріальних збитків, 4 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката та 8 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2009 року вирок залишено без зміни.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_6 засуджено за те, що він влітку 2007 року обірвав листя дикорослинної коноплі, яка росла на території його садиби, розташованої в с. Градизьк Глобинського району Полтавської області на вул. Гвардійській, 61, висушив його, перетер і незаконно зберігав у себе в будинку та гаражі для особистого вживання. 4 вересня 2007 року під час проведення обшуку в помешканні та господарських приміщеннях ОСОБА_6 вказану наркотичну речовину, загальною вагою сухого залишку 6,896 г. було виявлено і вилучено працівниками міліції.

3 вересня 2007 року близько 5 год. ОСОБА_6 прийшов до квартири АДРЕСА_1 Глобинського району, де проживала його дружина ОСОБА_8, та зустрівши там незнайомого йому ОСОБА_7, внаслідок раптово виниклих неприязних стосунків на грунті ревнощів, почав завдавати йому ударів руками та штахетиною по різним частинам тіла, нападав на нього з ножем, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров’я.

В цей же день, на початку шостої години ранку ОСОБА_6 застосовуючи до потерпілого фізичне насильство, на автомобілі останнього, доставив його до свого будинку на вул. Гвардійську, 61, де насильно утримував.

У касаційному поданні прокурор вказує, що органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався за ч.1 ст. 187 КК України, а суд безпідставно перекваліфікував його дії на ч.2 ст. 125 та ч.2 ст. 146 КК України. Також вказує, що призначаючи остаточне покарання суд безпідставно послався на ст. 71 КК України та порушення вимог ст. 334 КПК України. Просить постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

У касаційних скаргах:

засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суд безпідставно послався на застосування положень ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання. Вказує на суворість призначеного покарання Просить вирок змінити і призначити остаточне покарання із застосуванням ст. 70 КК України за сукупністю злочинів при цьому пом’якшити покарання.

представник потерпілого ОСОБА_7 – захисник ОСОБА_5 також вважає, суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_6, а також вказує на м’якість призначеного останньому покарання. Просить постановлені судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав касаційне подання, представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних подання і скарг, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а касаційна скаргу засудженого ОСОБА_6 та касаційне подання прокурора підлягають частковому задоволенню, за таких підстав.

Висновки про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами, і що, по суті, у касаційному поданні прокурора та касаційній скарзі представника потерпілого не оспорюється, як не оспорюється і правильність кваліфікації дій засудженого.

Твердження прокурора та представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5 про безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч.1 ст. 187 на ч.2 ст. 125 та ч.2 ст. 146 КК України є такими, що не грунтуються на законі та матеріалах справи.

Потерпілий ОСОБА_7 стверджував, що після того, як ОСОБА_6 привіз його у свою квартиру, де незаконно утримував завдаючи йому тілесні ушкодження, то через деякий час приїхали працівники міліції, які затримали ОСОБА_6 Після затримання останнього він в коридорі знайшов свою барсетку та відкривши її побачив, що з неї зникли гроші на загальну суму 10 000 грн., проте в ній залишилося 6680 грн., які знаходились закритими в потайній кишені.

Під час досудового слідства і в судовому засіданні ОСОБА_6 категорично заперечував той факт, що він брав із барсетки ОСОБА_7 грошові кошти. ОСОБА_6 пояснював, що коли ввечері 2 вересня 2007 року він дізнався про те, що його дружина в своїй квартирі перебуває з іншим чоловіком, то він всю ніч просидівши біля дверей і дочекавшись коли о п’ятій годині ранку 3 вересня 2007 року вона разом з незнайомим йому чоловіком вийшла з квартири, із ревнощів до значно молодшої за віком дружини вчинив побиття та незаконне позбавлення волі потерпілого.

До того ж будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_6 стверджував, що коли він разом з потерпілим приїхав до себе додому він показав йому свідоцтво про одруження, а коли він попросив у потерпілого документи, які посвідчують його особу, то ОСОБА_7 відкрив барсетку і дістав з неї технічний паспорт на автомобіль та водійські права. Грошей у барсетці він не бачив і стверджує, що їх там не було.

Дані показання засудженого частково узгоджуються з показаннями потерпілого в тій частині, що грошові кошти у сумі 6680 грн. знаходились в барсетці в потайній кишені.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в барсетці ОСОБА_7, окрім зазначених 6680 грн. знаходилося ще й 10 000 грн.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснювали, що потерпілий ОСОБА_7 є оптовим покупцем риби з яким вони працюють протягом декількох років. Рибу він завжди закупляв великими партіями на суму від 3000 до 6000 гривень, розраховувався завжди готівкою. Також вони зазначили, що 3 вересня 2007 року замовлення від нього було, проте з невідомих причин в цей день на закупівлю він не приїхав.

Вказані показання свідків логічним чином підтверджують, що в ніч з 2 на 3 вересня 2007 року ОСОБА_7 мав при собі грошові кошти для закупівлі риби, які після затримання ОСОБА_6 вранці 3 вересня він і знайшов у своїй барсетці у сумі 6680 грн.

До того ж, під час обшуку домоволодіння засудженого та його особистого огляду, зазначених потерпілим ОСОБА_7 коштів у сумі 10 000 грн. працівниками міліції виявлено не було.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з якими, провівши судове слідство і мотивувавши своє рішення погодився і суд апеляційної інстанції, про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч.1 ст. 187 на ч.2 ст. 125 та ч.2 ст. 146 КК України.

Посилання прокурора про те, що місцевий суд при формулюванні обвинувачення за ч.2 ст. 146 КК України визнаного ним доведеним не зазначив часу на протязі якого ОСОБА_6 утримував потерпілого ОСОБА_7 не є істотним порушенням вимог чинного законодавства і не вплинуло на правильність постановленого судового рішення.

Також є надуманими, як посилання представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5 про м’якість призначеного ОСОБА_6 покарання так і твердження засудженого про суворість обраного йому покарання, оскільки суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, призначив ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами прокурора та засудженого ОСОБА_6 про неправильне призначення остаточного покарання ОСОБА_6 за правилами ст. 71 КК України.

За змістом ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 в силу ст. 55 КК України 1960 року не має судимості, а тому покарання за вчинення ним нових злочинів має бути призначено за їх сукупністю на підставі ч.1 ст. 70 КК України і така помилка підлягає виправленню судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 – захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити частково.

Вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2009 року щодо ОСОБА_6 – змінити, виключити з нього посилання про застосування ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання ОСОБА_6 і вважати його засудженим за ч.2 ст. 125 КК України на 1 рік обмеження волі; ч.2 ст. 146 КК України на 2 роки позбавлення волі; ч.1 ст. 309 КК України на 1 рік позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно на 3 роки позбавлення волі.