Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 8 липня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора і касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2010 року, яким засуджено

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

не маючого судимості,

за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на дванадцять років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на дванадцять років позбавлення волі,

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 липня 2009 року, перебуваючи в нетверезому стані, у с. Звенигородка м. Олександрії шляхом вільного доступу проник до будинку, що по АДРЕСА_1 вчинив розбійний напад на ОСОБА_5., під час якого з корисливих мотивів убив потерпілого, нанісши йому дерев’яною палицею, схожою на "біту", не менше 20-ти ударів у різні частини тіла, в тому числі по голові і тут же заволодів рушницею та моторолером "СУЗУКІ" потерпілого на загальну суму 3.700 грн.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок, а справу - направити на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням засудженому надмірно м’якого покарання.

Законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_4 просить пом’якшити покарання ОСОБА_1, або направити справу на нове розслідування з тим, щоб було належно з’ясовано мотиви злочинів. Стверджує, що дії неповнолітнього сина спричинені тяжким матеріальним становищем у сім’ї. Вважає, що справу було розслідувано без урахування віку ОСОБА_1, а суд, на її думку, призначив йому надмірно суворе покарання, оскільки не взяв до уваги обставини, що його пом’якшують. Твердить, що засуджений не винуватий у вбивстві потерпілого.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що він дійсно побив потерпілого палкою, але не мав умислу на вбивство. Вважає, що потерпілий вивів його з рівноваги своїми образливими висловлюваннями на його адресу та на адресу матері. Стверджує, що до будинку потерпілого він не проникав, а зайшов до приміщення з дозволу господаря. Коли бив потерпілого, то не контролював свої дії, органи ж досудового слідства і суд цього не врахували. На його думку, вони були упередженими і необ’єктивними. Тому з вироком не погоджується.

Захисник засудженого – адвокат ОСОБА_3 ставить питання про зміну вироку, перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 на ч. 3 ст. 185 і ст. 116 КК України. Вважає, що ОСОБА_1 вчинив злочин у стані сильного душевного хвилювання, оскільки потерпілий на пропозицію підзахисного позичити гроші, тяжко образив його і матір.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка підтримала доводи касаційного подання, вважала, що касаційні скарги задоволенню не підлягають і просила скасувати вирок у зв’язку з надмірно м’яким покаранням засудженому ОСОБА_1, виступи засудженого ОСОБА_1., його законного представника ОСОБА_2 і захисника – адвоката ОСОБА_3, які підтримали доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних подання і скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновки апеляційного суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу й умисного вбивства потерпілого ОСОБА_5 грунтуються на перевірених у судовому засіданні доказах, яким дано належну оцінку у вироку.

Твердження в касаційних скаргах засудженого, його представника та захисника про те, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство потерпілого в стані сильного душевного хвилювання, є безпідставними і спростовуються доказами, які змістовно наведені у вироку.

Зокрема сам засуджений підтвердив у суді, що в той вечір йому терміново були потрібні гроші, оскільки з товаришем поспішали на потяг. Довго не вагався і вирішив звернутися до знайомого односельчанина ОСОБА_5, у якого часто разом із своєю матір’ю працювали по господарству і за це одержували від нього плату. Неодноразово ОСОБА_5 давав йому гроші в борг. Із-за несвоєчасного повернення ОСОБА_5 боргу виникали з ним сварки. Цього вечора ОСОБА_5 відмовився позичити йому гроші і почав лаятись, ображав. Виник конфлікт. Він схопив дерев’яну палицю і почав бити нею потерпілого по голові. Тут же побачив у хаті рушницю і забрав собі. Зайшов до гаража потерпілого і заволодів скутером. Рушницю і палку, якою побив потерпілого, викинув, а скутер продав на залізничному вокзалі за 400 грн.

Під час відтворення обстановки й обставин події ОСОБА_1 підтвердив зазначені покази і продемонстрував, як він із двох рук бив сидячого на ліжку потерпілого по голові дерев’яною палкою.

За даними судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_5 настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа з забоєм головного мозку і субарахноїдальним крововиливом. При цьому потерпілому було нанесено не менше двадцяти ударів, у тому числі по голові дерев’яною палицею, долученою до матеріалів справи як речовий доказ.

У вироку суд послався на покази матері засудженого ОСОБА_2 про те, що вона з сином часто допомагали потерпілому ОСОБА_5 по господарству. Він жив один і потребував допомоги. За це вони одержували від нього плату.

За словами свідка ОСОБА_6., потерпілий ОСОБА_5 напередодні зазначеної трагедії приїжджав до ОСОБА_1, сварився і вимагав повернути йому борг. Свідок ОСОБА_7 підтвердила, що вона бачила як мати засудженого ОСОБА_2 поралася по господарству у потерпілого ОСОБА_5.

Зазначене спростовує доводи засудженого про те, що він позбавив життя ОСОБА_5 у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок образливих висловлювань потерпілого.

Згідно з висновками комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 під час вчинення злочину у стані фізіологічного афекту не перебував.

Із матеріалів справи видно, що ситуація вчинених злочинів не мала ознак афектогенної, адже конфлікти щодо фінансових питань та на грунті особистих взаємостосунків між сторонами виникали, і часто.

Емоційний стан засудженого не знижував його здатності усвідомлювати свої дії, як про це свідчить поведінка його після вчиненого. Таким чином суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та призначив йому покарання з дотриманням закону. Воно є необхідним і достатнім для його виправлення.

Не можна погодитись з посиланням в касаційній скарзі представника неповнолітнього засудженого на суворість призначеного покарання, а в касаційному поданні прокурора на його м’якість. Згідно з положеннями ст. 65 КК України, суд узяв до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, дані про особу винуватого та обставини, що обтяжують і пом’якшують його покарання.

Разом із тим судова колегія вважає, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії засудженого за ознакою розбій, поєднаний з проникненням у житло, оскільки в матеріалах справи немає даних про те, що ОСОБА_1 вторгався до будинку потерпілого, а його твердження про те, що він зайшов до потерпілого з дозволу, у судовому засіданні не були спростовані. Тому ця кваліфікуюча ознака вчинення розбою підлягає виключенню з вироку.

Інших підстав для зміни чи скасування вироку суду не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з нього кваліфікуючу ознаку злочину, за який засуджено ОСОБА_1., – розбій, поєднаний з проникненням у житло.

У решті вирок залишити без зміни.