Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у відкритому судовому засіданні 24 червня 2010 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у справі, на вирок апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2010 року.

Вироком Богуславського районного суду Київської області від 23 грудня 2009 року

ОСОБА_8,

який народився ІНФОРМАЦІЯ_1

в с. Насташка Рокитнянського району Київської

області, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Судом вирішено питання щодо стягнення з засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілих матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 13 березня 2007 року, близько 14 год., керуючи автомобілем-фурою, рухаючись по другорядній дорозі "Тараща-Богуслав" в напрямку м. Богуслава, порушив вимоги п.п.1.5; 12.3; 16.11 Правил дорожнього руху України та не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 "Уступити дорогу", не пропустив автомобіль "Москвич" під керуванням водія ОСОБА_9, що рухався по головній дорозі і здійснював поворот ліворуч, та допустив з ним зіткнення, внаслідок чого ОСОБА_9 та пасажир автомобіля "Москвич" ОСОБА_10 загинули на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_11 померла від отриманих травм у лікарні.

В своїй апеляції на цей вирок прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України та доведеності його вини вважав, що вирок суду підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м'якості. Просив постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Потерпіла ОСОБА_12 в своїй апеляції поставила питання про скасування вироку у зв’язку з його необґрунтованістю та незаконністю через те, що при попередньому розгляді справи цивільний відповідач ОСОБА_13 не відшкодував потерпілому ОСОБА_14 60000 грн. в рахунок матеріальної та моральної шкоди, визначеної попереднім вироком суду. Просила задовольнити її прохання щодо сплати цієї суми ОСОБА_12, яка являється спадкоємцем ОСОБА_15, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляції просив змінити вирок щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання, застосувати ст. 75 КК України та не позбавляти його права керувати транспортними засобами. В частині відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_12 відмовити у задоволенні позову у зв’язку з добровільним відшкодуванням завданої їй моральної шкоди цивільним відповідачем ОСОБА_13. В частині відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 визначити відповідачем за завдану моральну шкоду засудженого ОСОБА_8.

Апеляційний суд Київської області 24 лютого 2010 року задовольнив апеляції частково і постановив новий вирок щодо ОСОБА_8, яким визнав його винним за ч. 3 ст. 286 КК України і призначив за цим законом покарання у виді 7 років позбавлення волі. В іншій частині вирок Богуславського районного суду Київської області від 23 грудня 2009 року залишив без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та просить призначити засудженому покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України та не позбавляти його права керувати транспортними засобами. В частині відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_12 просить відмовити у задоволенні позову у зв’язку з добровільним відшкодуванням завданої їй моральної шкоди цивільним відповідачем ОСОБА_13. Вважає, що апеляційний суд призначаючи йому покарання недостатньо врахував дані про особу засудженого та пом’якшуючі обставини.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 366 КПК України скасував вирок лише в частині основного покарання, а в частині додаткового покарання залишив вирок без зміни, тобто фактично не призначив додаткове покарання.

Заслухавши доповідача, прокурора, який повністю підтримав касаційне подання, а скаргу частково, представника потерпілих захисника ОСОБА_6, який просив відмовити у задоволенні скарги і подання, захисника ОСОБА_5, який підтримав частково подання прокурора і касаційну скаргу та просив скасувати судові рішення і направити справу на нове досудове слідство у зв’язку із неповнотою і однобічністю проведення слідчих дій, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарга і подання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок судових інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, обґрунтований матеріалами справи і у касаційній скарзі та у касаційному поданні не оспорюється.

Не оспорюється також і юридична кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України.

Як правильно зазначив апеляційний суд, при призначенні засудженому покарання, суд першої інстанції припустився помилки, а саме: порушив вимоги ст. 65 КК України про те, що враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Зазначених вимог закону, при призначенні засудженому основного покарання, судом першої інстанції у повній мірі дотримано не було.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_8 вчинив злочин, внаслідок якого загинуло троє осіб.

При призначенні йому покарання, суд в порушення ст. 65 КК України не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину. У вироку ніяких мотивів не визнання зазначеної обставини такою, що обтяжує покарання, як того передбачає ч. 2 ст. 67 КК України, не проведено.

На думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції у вироку недостатньо обґрунтував призначення ОСОБА_8 основного покарання у межах мінімального строку, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, тобто призначення засудженому покарання у виді п’яти років позбавлення волі, що не є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок їх м’якості і є явно несправедливим. Призначене йому нове основне покарання має бути більшим.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду прийшла до правильного висновку про те, що вирок в частині призначення основного покарання необхідно скасувати та постановити в цій частині новий вирок, яким посилити призначене засудженому покарання.

При цьому, колегія суддів вважає, що при постановленні вироку місцевий суд правильно, з’ясувавши всі обставини справи, призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на три роки. Вирок в цій частині повинен бути залишено без зміни.

Тому посилання у касаційному поданні прокурора про непризначення додаткового покарання ОСОБА_8 є необґрунтованим.

З цих підстав не може бути задоволена і скарга захисника ОСОБА_7 про застосування ст. ст. 69, 75 КК України.

Не можна визнати обґрунтованими і доводи у касаційному поданні прокурора про порушення закону – призначенню необґрунтовано м’якого покарання ОСОБА_8.

Виходячи із виду і розміру покарання, призначеного засудженому ОСОБА_8, підстав вважати це покарання необґрунтовано м’яким немає.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 і касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2010 року щодо ОСОБА_8 – без зміни і вважати ОСОБА_8, засудженим за сукупністю покарань за вироком Богуславського районного суду Київської області від 23 грудня 2009 року і апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2010 року до позбавлення волі на 7 років та позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки.