Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 18 червня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом по першій інстанції, на вирок апеляційного суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1

Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, уродженця селища Степань Сарненського району Рівненської області, мешканця села Верхівськ Рівненського району Рівненської області, раніше не судимого,

засуджено за ст. 118 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до арешту на строк шість місяців.

Вироком апеляційного суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 23 травня 2008 року, приблизно о 19-й годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за місцем свого проживання, в будинку № 21 по вулиці Пересопницькій села Верхівськ Рівненського району Рівненської області, на ґрунті неприязних стосунків, під час бійки з метою вбивства завдав три удари ножем в область грудей та живота своєму синові ОСОБА_3, який від отриманих поранень помер на місці вчинення злочину.

У касаційному поданні прокурор зазначає, що апеляційний суд, на порушення вимог ст. 378 КПК України, не зазначив у своєму вироку змісту вироку суду першої інстанції.

Крім того, прокурор посилається на призначення засудженому надмірно м'якого покарання. Просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу - направити на новий апеляційний розгляд.

У касаційній скарзі захисника ОСОБА_2 йдеться про надмірну суворість призначеного засудженому покарання та міститься прохання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора, який підтримав касаційне подання та заперечував проти задоволення касаційної скарги; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок апеляційного суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом.

Так, ОСОБА_1 не заперечував, що саме він завдав синові смертельні поранення ножем, хоча й стверджував при цьому, що захищався від його неправомірних дій.

Потерпіла ОСОБА_4 зазначала, що бачила, як її чоловік ОСОБА_1, сидячи на ліжку, вдарив сина ножем двічі у груди та один раз у правий бік.

За висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_3 настала від гострої масивної крововтрати внаслідок двох проникаючих ножових поранень грудей з ушкодженням правої легені та проникаючого поранення живота з ушкодженням печінки.

Апеляційний суд, належним чином оцінивши ці та інші досліджені в судовому засіданні докази, дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 умисного вбивства ОСОБА_3 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 ніде не працював, постійно вимагав у батьків гроші. 23 травня 2008 року після отримання ОСОБА_1 пенсії та відмови дати синові грошей, на його вимогу, між ними виникла сварка, уникаючи якої засуджений пішов у свою кімнату.

Проте ОСОБА_3, не дивлячись на спроби ОСОБА_5 та матері припинити конфлікт, двічі вривався у кімнату батька з метою з'ясування з ним стосунків, що й призвело до вчинення злочину.

Врахувавши обставини вчинення злочину, стан здоров'я ОСОБА_1, який є інвалідом першої групи, оскільки у нього ампутована одна нога, щире каяття винного а також те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, апеляційний суд обґрунтовано призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Підстав вважати це покарання надмірно м'яким, про що йдеться у касаційному поданні прокурора, чи надмірно суворим, про що зазначає у своїй касаційній скарзі захисник, колегія суддів не вбачає.

Та обставина, що апеляційний суд не зазначив у своєму вироку змісту вироку суду першої інстанції, не перешкодила йому повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок щодо ОСОБА_1 Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційного подання щодо допущених апеляційним судом істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.

Оскільки передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування або зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відсутні, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційного подання прокурора та касаційної скарги захисника.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційне подання прокурора та касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.