Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Стрелець Т.Г. провівши у письмовому порядку касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" до Державної інспекції з енергозбереження (правонаступник - Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України) про визнання нечинною постанови за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Миколаївобленерго" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

У листопаді 2007 року ПАТ "Миколаївобленерго" в Миколаївському окружному адміністративному суді пред'явило позов до Державної інспекції з енергозбереження (правонаступником якої є Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України) про визнання нечинною постанови.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що у відповідача не було законних підстав для проведення 29 травня 2007 року перевірки ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Миколаївобленерго" (правонаступником якого є ПАТ "Миколаївобленерго").

Просило визнати нечинною постанову територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Миколаївській області про застосування підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів від 31 травня 2007 року № 18-14/03.100.23-119 П/1.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, залишеною без зміни ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Миколаївобленерго" подало касаційну скаргу, в якій вказало, що оскаржувані рішення судами прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами перевірки ПАТ "Миколаївобленерго" встановлені факти нераціонального (неефективного) використання паливно-енергетичних ресурсів, що відображено в акті комплексної перевірки використання паливно-енергетичних ресурсів від 29 травня 2007 року № 18-14/03.100.23-119, на підставі якого 31 травня 2007 року відповідач прийняв оскаржувану постанову № 18-14/03.100.23-119 П/1, якою застосував до позивача подвійну плату в сумі 2 500,77 грн. за перевитрату природного газу в кількості 1,5 тис. куб. м.

В основу прийняття оскаржуваної постанови відповідач поклав величину питомих витрат природного газу 151,9 кг, посилаючись на паспортний коефіцієнт корисної дії водогрійних котлів "ВUDERUS" G434, а розрахунок витрат природного газу здійснив відповідно до Методики визначення нераціонального (неефективного) використання паливно-енергетичних ресурсів, затвердженої наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (далі - Агентство) від 13 грудня 2006 року № 89 (далі - Методика).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Методика має нормативно-технічний характер (встановлює механізм визначення обсягу неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів на промислових об'єктах), тому не підлягає державній реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Між тим, такий висновок судами зроблений з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтями 6, 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) межах і відповідно до законів України. Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) установлено, що з 01 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Також установлено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

На виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) було затверджено Положення.

Підпунктом "б" пункту 4 Положення встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до підпункту "е" пункту 5 Положення на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Методика була затверджена наказом Державного комітету України з енергозбереження від 26 жовтня 2001 року № 113.

16 листопада 2001 року Міністерство юстиції України відмовило у державній реєстрації зазначеної Методики з посиланням на те, що вона має нормативно-технічний характер (встановлює механізм визначення обсягу неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів на промислових об'єктах, що виробляють і споживають електричну та теплову енергію). Указом Президента України від 31 грудня 2005 року № 1900/2005 (1900/2005) утворено Агентство.

Відповідно до статті 7 Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2006 року № 412 (412-2006-п) , нормативно-правові акти Агентства підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Наказом від 13 грудня 2006 року № 89 Агентство перезатвердило Методику, проте на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому законодавством порядку її не подало.

Як видно зі змісту Методики, нею встановлено порядок визначення обсягу неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, наведено формули для виконання розрахунків їх перевитрат з метою забезпечення економічного механізму енергозбереження.

Проведені відповідно до Методики розрахунки обсягів нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів використовуються при застосуванні економічних санкцій та нарахуванні енергетичного збору.

Ця Методика відповідно до сфери її застосування поширюється на всі підприємства і установи по отриманню, переробці, перетворенню, транспортуванню, зберіганню, обліку та використанню паливно-енергетичних ресурсів, розміщених на території України, а також на окремі споруди та інженерні об'єкти інших підприємств і установ та їх філій незалежно від форм власності, що виробляють або споживають електричну та теплову енергію, а також інші паливно-енергетичні ресурси.

Метою застосування Методики є: виконання розрахунків перевитрат паливно-енергетичних ресурсів; контроль за додержанням норм законодавства про енергозбереження на підприємстві; контроль за виконанням вимог нормативних документів щодо підтримання та підвищення технічного рівня енергоефективності обладнання та систем енергопостачання тощо.

Зважаючи на коло суб'єктів, на яких поширює свою дію Методика, а також те, що на підставі проведених відповідно до її вимог розрахунків обсягів нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів застосовуються економічні санкції та нараховується енергетичний збір, колегія суддів вважає, що цей нормативно-правовий акт міг бути направлений на виконання лише після його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 04 червня 2013 року (справа № 21-140а13) і повинна враховуватись іншими судами загальної юрисдикції згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Миколаївській області про застосування підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів від 31 травня 2007 року № 18-14/03.100.23-119 П/1.

Суди першої та апеляційної інстанцій вказаних вимог чинного законодавства не врахували і безпідставно відмовили у скасуванні незаконного акту суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди не виконали вимог вказаного процесуального закону й ухвалили незаконні рішення, які підлягають скасуванню.

Оскільки обставини справи встановлені повно і всебічно, а суди першої та апеляційної інстанцій лише не правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, то колегія суддів вважає можливим ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" до Державної інспекції з енергозбереження (правонаступником якої є Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України) про визнання нечинною постанови скасувати та ухвалити у цій справі нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" задовольнити.

Скасувати постанову територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Миколаївській області про застосування підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів від 31 травня 2007 року № 18-14/03.100.23-119 П/1.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.