Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Сороки М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року у справі № 814/896/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Херсонської митниці Міндоходів, Херсонської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, -

У березні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Херсонської митниці Міндоходів - правонаступник Херсонська митниця Державної фіскальної служби, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 6 лютого 2015 р. № 508050000/2015/000023/2 про коригування митної вартості товарів, прийняте митним постом "Херсон-центральний" Херсонської митниці Міндоходів.

Ухвалою від 22.04.2015 р. суд залучив у якості другого відповідача по справі Херсонську митницю

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що митницею неправомірно прийняте оскаржуване рішення про коригування митної вартості, оскільки позивач підтвердила заявлену митну вартість ввезеного товару належними документами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року позов задоволений. Визнане протиправним та скасоване рішення про коригування митної вартості товарів від 06.02.2015 року № 508050000/2015/000023/2.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі постанову суду першої інстанції, яка відповідає вимогам закону.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.12.2014 р. між позивачем та ТОВ "Кримекопродукт" (Республіка Крим) укладений договір поставки № 1512/14 на загальну суму 20000000,00 рублів РФ. Продавець зобов'язався продати, а покупець купити товар: плівку поліетиленову з вторинної сировини. Ціна за одиницю товару вказується в специфікаціях.

Між позивачем та ТОВ "Кримекопродукт" 29.01.2015 р. була укладена специфікація № 2 до договору поставки № 1512/14, відповідно до якої сторони домовилися про поставку 4650 кг поліетиленової плівки за ціною 52,00 рублі за одиницю товару на загальну суму 241800,00 рублів. Відповідно до п.п.2.5,2.6 договору поставка товару здійснюється на умовах "ІНКОТЕРМС-2000". Відвантаження товару здійснюється продавцем, вивезення товару здійснюється за рахунок покупця.

По надходженню на митну територію України 4650 кг поліетиленової плівки, позивач 06.02.2015 р. подав митну декларацію № 508050000/2015/004023 з відповідними документами, визначивши митну вартість товару за ціною договору. На підтвердження митної вартості товару декларант надала: митну декларацію, договір поставки від 15.12.2014 р. № 1512/14, додаткову угоду від 28.01.2015 р. № 1, специфікацію від 29.01.2015 р. № 2, картку акредитації від 04.02.2015 р., товарно-транспортну накладну від 29.01.2015 р., довідку про транспортні витрати від 06.02.2015 р., прейскурант і прайс-лист виробника від 13.01.2015 р., експертний висновок від 06.02.2015 р. № 12/29, калькуляцію собівартості від 01.01.2015 р., інвойс від 29.01.2015 р. № ЭП00-000001, пакувальний лист від 29.01.2015 р. № 1, брокерський договір від 06.02.2015 р. № 109, сертифікат походження товару від 02.02.2015 р., висновки спеціаліста про походження товару від 02.02.2015 р.

Митний орган при проведенні перевірки вважаючи, що документи надані декларантом для здійснення митного оформлення та для підтвердження заявленої митної вартості містять розбіжності, не містять усіх необхідних відомостей стосовно якісних характеристик, а числове значення заявленої митної вартості неможливо перевірити шляхом проведення розрахунку, запропонував позивачу 06.02.2015 р. надати додаткові документи на підставі ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України (4495-17) ), а саме: 1) платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) каталоги, специфікації виробника товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

В рішенні про коригування митної вартості товарів від 06.02.2015 р. № 508050000/2015/000023/2 відповідачем було зазначено, що зазначену декларантом митну вартість товару не може бути визнано у зв'язку з тим, що документи, надані на підтвердження митної вартості, містять розбіжності, не містять усіх необхідних характеристик, тобто всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості. Також не подано додаткові документи, витребувані відповідно до вимог ст. 53 МК України. Митну вартість товару скориговано та визначено за резервним методом відповідно до ст. 64 МК України на підставі інформації, наявної у митного органу (митна декларація від 02.12.2014 р. № 100250006/2014/126654). Рівень митної вартості складає 102,10 рублів за кг.. Попередні методи не застосовуються з наступних причин: основний метод (вартість операції) - неподання усіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товару, невідповідність ціни угоди інформації, що наявна у митного органу. Другорядні: - за ціною договору щодо ідентичних товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо ідентичних товарів; - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; - на основі віднімання вартості - відсутність інформації щодо числового значення витрат для цілей вирахування вартості; - на основі додавання вартості (обчислена вартість) - відсутність інформації щодо складових для обчислення вартості товару. Херсонською митницею була визначена митна вартість товару позивача за резервним методом в сумі 462513,00 рублів, замість задекларованих ним самостійно 241800,00 рублів. а також винесена картка відмови у митному оформленні (випуску) товарів 06.02.2015 р. № 508050000/2015/00024 з підстав порушення ст. 55 МК України.

Не погодившись з прийнятими рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Суд першої, задовольняючи позовні вимоги виходили з тих обставин, що позивачем було надано достатньо документів, які підтверджували заявлену митну вартість імпортованого товару за основним методом, а тому оскаржуване рішення є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові послався на ті обставини, що судом першої інстанції не було враховано. що пунктом 2.6 договору від 15 грудня 2014 року відвантаження товару здійснюється продавцем, а вивезення товару здійснюється за рахунок покупця, а пунктом 1.5 додаткового договору № 1 доповнений договір № 1512/1/14 від 15 грудня 2014 року пунктом 3.6, що вартість тари, маркування та упаковки входить у вартість товару, отже витрати з відвантаження, пакування, маркування та вартість тари до витрат ФОП ОСОБА_1 не належать, оскільки вони повинні бути включені продавцем до вартості товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонам виник спір щодо законності прийнятого відповідачем рішення про визначення митної вартості товару. при цьому позивач посилається, що для митного оформлення нею були надані документи, які підтверджували заявлену митну вартість товару.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Приписи ч.1 ст. 52 МК України визначають, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно ч.2 ст. 52 Митного кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товару визначено у ст. 53 МК України.

Згідно із ч.2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. При цьому імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Виходячи з вимог наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, наведені приписи зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтування необхідності перевірки спірних відомостей та зазначення документів, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця зобов'язана вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачений обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Згідно ч.6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у частині другій статті 53 цього Кодексу); невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" (z0883-12) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 01 червня 2012 року за № 883/21195 (z0883-12) , митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митний орган зазначив, що документи, надані на підтвердження митної вартості, містять розбіжності, не містять усіх необхідних характеристик, тобто всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості. Також не подано додаткові документи, витребувані відповідно до вимог ст. 53 МК України.

За змістом оскаржуваного рішення митний орган не вказав, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiдно надати для підтвердження того чи іншого показника митної вартості товару, що є порушенням вимог ч.6 ст. 54 МК України, а також не дає можливості декларанту визначитися, які документи необхідно надати митному органу у разі обґрунтованих сумнівів митного органу для підтвердження заявленої митної вартості товару чи погодитися з діями митниці.

Виходячи з приписів ст. 53 Митного кодексу України наведені відповідачем доводи в оскаржуваному рішенні щодо не підтвердження декларантом заявленої митної вартості товару не являються обґрунтованими.

Разом з тим, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Однак, всупереч вищевказаним вимогам Закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару, що свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Тому сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12 та є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Виходячи з наведеного колегія судів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що митницею витребувані додаткові документи за відсутності наведення нею обґрунтованих сумнівів у правильності визначенні митної вартості товару, всупереч підтверджених всіх складових митної вартості товару під час подання МД для митного оформлення. Заперечення митного органу щодо розбіжностей у документах, викладені вже в судовому засіданні після винесення рішення, а не в самому рішенні про визначення митної вартості товару, тому не можуть прийняті до уваги, оскільки перевіряється відповідність дій митного органу при проведенні митного оформлення на час ухвалення спірного рішення про визначення митної вартості товару.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відмовляючи позивачу в митному оформленні товару за 1 методом, митний орган послався на наявність сумніву в правильному визначенні заявленої митної вартості та на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів, при цьому відповідачем був застосований другорядний метод визначення митної вартості товару - резервний

При цьому, митний орган не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Посилання відповідача на відомості спеціалізованої бази даних ЄАІС ДМСУ щодо іншої вартості подібних товарів є не достатніми підставами для коригування заявленої декларантом митної вартості, за умови відсутності сумнівів у достовірності наданих декларантом документів та їх повноти.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що у відповідача були в наявності документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною угоди, недоведеності митним органом обґрунтованого сумніву щодо заявленої митної вартості товару та необхідності надання декларантом додаткових документів, а також необґрунтованості визначення митної вартості за другорядним методом, відповідач при прийнятті оскаржуваних рішення про визначення митної вартості товару допустив порушення діючого митного законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив законне і обґрунтоване рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року залишити силі.

ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.