Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 09 червня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 31 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 19 листопада 2008 року,

прокурор міста Алчевська 30 вересня 2008 року порушив кримінальну справу відносно інспектора патрульної служби Алчевського МВ УМВС України у Луганській області ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Приводом до цього стала заява громадянки ОСОБА_2, а підставами - достатні дані, суть яких зводиться до того, що ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків склав протоколи про вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. - 181-1 КУпАП, яке кожна з них не вчиняла, та направив до адміністративної комісії, чим заподіяв істотної шкоди охоронюваним права та інтересам ОСОБА_3

Алчевський міський суд Луганської області за наслідками розгляду скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 своєю постановою від 31 жовтня 2008 року скасував постанову прокурора й відмовив в порушенні кримінальної справи.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 19 листопада 2008 року постанова суду залишена без зміни.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що суд першої інстанції замість того, щоб перевірити наявність приводів та достатність даних до порушення кримінальної справи, фактично вдався до їх оцінки й безпідставно визнав такими, що не містять ознак службової недбалості.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 94 КПК України кримінальна справа порушується тоді, коли для цього є достатні дані, які вказують на ознаки протиправного кримінально-караного діяння й зумовлюють необхідність відкриття процедури кримінального провадження для їх дослідження.

Під час перевірки законності винесення даної постанови про порушення кримінальної справи суд першої інстанції всебічно перевірив дані, що послужили цьому підставами, й дійшов обґрунтованого висновку, що на момент винесення зазначеної постанови у матеріалах дослідчої перевірки не було достатньо даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_1 ознак службової недбалості.

Зокрема, суд правильно зазначив, що при попередній оцінці дій ОСОБА_1 прокурор не врахував того, що протоколи про адміністративне правопорушення складалися щодо осіб, які вчинили адміністративний проступок й які при складанні протоколу назвали анкетні дані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Також вказав, що ОСОБА_1 вніс в протокол ці дані після того, як отримав підтвердження їх дійсності з чергової частини місцевого підрозділу внутрішніх справ. При цьому зважив, що дані про особу затриманих з'ясовував не ОСОБА_1, а працівник міліції ОСОБА_5, який був старшим групи на момент затримання правопорушників й тим, хто фактично прийняв рішення про притягнення їх до відповідальності.

Крім того, суд звернув увагу й на відсутність даних про настання злочинних наслідків, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 367 КК України. Йдеться про те, що на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були накладені адміністративні стягнення й для них не настали негативні наслідки, які б істотно вплинули на їхню життєдіяльність.

Посилаючись на ці обставини, а також на відповідність дій ОСОБА_1 Інструкції по оформленню матеріалів про адміністративне правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 22 лютого 2001 року № 185, суд правильно встановив, що вони не містять достатніх даних, які б вказували на наявність ознак кримінально-караної службової недбалості.

Наведені в касаційному подані доводи, які, в основному, ґрунтуються на аналізі даних, зазначених в постанові про порушення кримінальної справи, не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Що ж до тверджень прокурора про оцінку судом матеріалів дослідчої перевірки, то вони не випливають зі змісту постанови суду й, крім того, не заперечують відсутності достатніх даних для порушення справи.

Під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження суд другої інстанції не погодився з доводами апеляції прокурора й обґрунтовано залишив постанову суду без зміни.

Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.