Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Селівона О.Ф.,

суддів

Редьки А.І., Скотаря А.М.

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 17 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2009 року, яким

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Маріуполя Донецької області, раніше неодноразово судимого, останнього разу 5 липня 2000 р. за ч. 3 ст. 82, ч. 1 ст. 89, ч. 2 ст. 196-1 КК України (1960 р.) на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 16 жовтня 2004 року за відбуттям покарання,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання перебування його під вартою протягом 6 місяців з 30 травня 2009 р. до 30 листопада 2009 р.

Прийнято рішення щодо речових доказів та судових витрат.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 6 жовтня 2008 року о 18 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в крамниці "Ілма", розташованій по АДРЕСА_1, вчинив напад з метою заволодіння чужим майном на продавця ОСОБА_2, поєднаний з погрозою застосування до неї насильства, небезпечного для її життя та здоров’я, і, розмахуючи при цьому ножем, заволодів двома пляшками пива загальною вартістю 7 грн. 70 коп., після чого з місця події зник.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням судом під час судового слідства вимог ст. 299 КПК України щодо визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, а також у зв’язку з невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості і безпідставним звільненням його від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів дійшла висновку, що в його задоволенні необхідно відмовити.

Як убачається з матеріалів даної кримінальної справи, 16 листопада 2009 року відбулася заміна судді, який розглядав її одноособово, іншим суддею, і розгляд справи відповідно до вимог ст. 258 КПК України було розпочато з початку (а. с. 278).

Під час зазначеного судового розгляду ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі і розповів про обставини його вчинення так, як їх наведено у вироку, про що свідчать дані протоколу судового засідання (а. с. 283).

Суд першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України, з’ясувавши думку учасників судового розгляду щодо обсягу і порядку дослідження доказів, визнав за недоцільне досліджувати докази стосовно фактичних обставин справи, оскільки вони ніким не оспорювались. При цьому учасникам судового розгляду було роз’яснено зміст і наслідки такого розгляду справи, що підтверджується відповідним записом у протоколі судового засідання (а. с. 193).

Отже, порушень вимог ст. 299 КПК України під час судового слідства допущено не було.

Стосовно доводів прокурора про часткове визнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину, що зобов’язувало суд дослідити докази у справі в повному обсязі, то їх не можна визнати обґрунтованими, оскільки такою була позиція ОСОБА_1 до того, як розгляд справи було розпочато з початку після заміни судді, який її розглядав. Під час судового розгляду, за результатами якого ухвалено вирок у даній справі, ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, що, зокрема, і стало підставою для визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи.

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

При призначенні засудженому покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу і обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп’яніння, проте його дії не носили виражено агресивного характеру, тяжких наслідків від цих дій не настало, завдана потерпілій шкода є незначною і засуджений в судовому засіданні висловив намір її відшкодувати, а сама потерпіла на суворому покаранні ОСОБА_1 не наполягала. Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, у своїй промові висловив думку про призначення ОСОБА_1 покарання відповідно до найнижчої межі санкції ч. 1 ст. 187 КК України, за якою його визнано винним, і звільнення його на підставі ст. 75 цього Кодексу від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а рішення суду про звільнення його від відбування покарання з випробуванням – обґрунтованим.

Таким чином, розглянувши справу в межах касаційного подання, колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_1 з наведених у поданні мотивів.

Отже, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Донецької області у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 відмовити.