Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 червня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року,

вироком Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючої судимості,

засуджено за ч.1 ст. 119 КК України на 5 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженої ОСОБА_1 на користь:

ОСОБА_3. 6500 грн. матеріальних збитків та 80 000 грн. моральної шкоди;

КРУ клінічної районної лікарні ім. Семашко 2709,20 грн. витрат на лікування ОСОБА_4

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року цей вирок скасовано і постановлено новий.

Засуджено ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженої ОСОБА_1 на користь:

ОСОБА_3. 6500 грн. матеріальних збитків та 80 000 грн. моральної шкоди;

КРУ клінічної районної лікарні ім. Семашко 2709,20 грн. витрат на лікування ОСОБА_4

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 6 березня 2008 року близько 4 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в будинку АДРЕСА_1, в ході сварки із своїм співмешканцем ОСОБА_4, завдала йому удару ломом в голову, від якого потерпілий впав і вдарився головою о цементно-бетонне покриття, отримавши при цьому тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння у виді закритої черепно-мозкової травми від якої настала смерть останнього.

У касаційному поданні прокурор вважає, що судом невірно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України. У зв'язку з цим просить вирок апеляційного суду змінити, перекваліфікувати дії засудженої на ч.1 ст. 119 КК України і призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

У касаційних скаргах захисник ОСОБА_2 та засуджена ОСОБА_1 зазначають, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи, явку з повинною засуджена ОСОБА_1 написала під диктовку працівників слідства, не згодні з кваліфікацією її дій за ч.2 ст. 121 КК України. У зв'язку з цим просять вирок апеляційного суду змінити, перекваліфікувати дії засудженої ОСОБА_1 на ч.1 ст. 119 КК України і призначити покарання у межах санкції вказаної статті, а на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року звільнити від призначеного покарання.

Потерпілою ОСОБА_3. подано заперечення на касаційне подання прокурора та касаційні скарги захисника ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_1

Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав касаційне подання та вважав, що касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних подання і скарг, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційні скарги засудженої і її захисника підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Розглянувши кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за апеляціями захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3., апеляційний суд постановив свій вирок і кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України.

Проте, згідно з диспозицією зазначеної статті кримінальна відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження наступає лише при умові, якщо винна особа, діючи умисно, передбачала можливість спричинення тяжких тілесних ушкоджень і бажала або свідомо припускала їх настання.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання тяжких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК України.

Засуджена ОСОБА_1 у своїх показаннях, які вона дала на досудовому слідстві у якості підозрюваної (а.с. 77-79), обвинуваченої (а.с. 93-94) та в ході відтворення обстановки та обставин події (а.с. 57-59, 155) стверджувала, що вона не передбачала можливості заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень.

Що стосується висновків первинної судово-медичної експертизи (а.с. 67-70), на які опирається апеляційний суд при кваліфікації дій засудженої ОСОБА_1 за ч.2 ст. 121 КК України, і згідно якої отримання черепно-мозкової травми малоймовірне в результаті падіння з висоти власного зросту на плоску поверхню, то вони спростовуються показаннями експерта Черкащенко Н.А., який проводив вказану експертизу, та який зазначив, що ці висновки були отриманні на недостатньо вивчених матеріалах справи, у зв'язку з чим в теперішній час він підтримує висновки комісійної судово-медичної експертизи.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи (а.с.286-298) причиною смерті потерпілого ОСОБА_4 є закрита черепно-мозкова травма, яка має ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння і стоїть у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого.

В даному випадку черепно-мозкова травма, від якої настала смерть потерпілого, виникла у результаті падіння потерпілого з невеликої висоти і контакту з плоскою поверхнею правої лобної лобно-теменної (або лобно-теменно-вісочної) області голови.

Падінню передувало первинно придане тілу потерпілого прискорення, ймовірно всього придане шляхом ударної травмуючої дії (не виключено наданим ломом) в ліву бокову поверхню тулуба. В результаті отриманого прискорення виникло падіння потерпілого з висоти 3-4 ступені сходів і удару правою лобно-теменно-вісочною областю голови з плоскою поверхнею площадки.

Виникнення субдуральної гематоми від удару ломом у ліву теменну область голови ОСОБА_4 виключається.

Допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції експерти підтвердили свої висновки, при цьому зазначили, що від касательного удару ломом настання смерті виключається.

Дані обставини апеляційним судом належним чином не були проаналізовані, а такі данні свідчать про те, що засуджена не мала умислу на спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, однак, наносячи йому удар ломом в голову за тих конкретних в будинку обставин, вона повинна була передбачати можливість настання тяжких наслідків, у тому числі і смерті ОСОБА_4

Крім того, апеляційний суд відмовляючи своєю ухвалою від 24 лютого 2009 року у застосуванні до ОСОБА_1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року (660-17) , визнав однією із підстав, згідно якої до неї неможливо застосувати зазначений Закон те, що її неповнолітня дитина 1996 року народження проживає окремо і немає підстав вважати, що вона знаходяться на утриманні засудженої.

Однак, згідно з п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які офіційні дані про те, позбавлена ОСОБА_1 батьківських прав чи ні, то апеляційному суду належить з'ясувати вказану обставину і у відповідності від встановленого вирішити клопотання засудженої.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року та в порядку ст. 395 КПК України ухвала від 24 лютого 2009 року про відмову засудженій ОСОБА_1 у задоволені її клопотання про застосування до неї Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року (660-17) підлягають скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати вищевикладене і в залежності від встановленого прийняти законне й обгрунтоване рішення.

Керуючись ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 і її захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 395 КПК України ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року про відмову засудженій ОСОБА_1 у задоволені її клопотання про застосування до неї Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року (660-17) - скасувати а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суду.