Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 травня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

встановила:

вироком Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя смт. Межова

Дніпропетровської області,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця та жителя смт. Межова

Дніпропетровської області,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік.

Постановлено стягнути з засуджених на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 128 грн. солідарно, тобто по 64 грн. з кожного.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2008 року даний вирок змінено. На підставі ст. 75 КК України засуджених звільнено від відбування призначеного їм покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на них обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони 16 липня 2008 року, в період часу з 23 години 30 хвилин по 24 годину, за попередньою змовою між собою, у смт. Межова Дніпропетровської області відкрито заволоділи майном потерпілої ОСОБА_3, чим заподіяли останній матеріальну шкоду на суму 700 грн.

У касаційному поданні прокурор вказує на неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону та м'якість призначеного цим судом покарання. Зазначає, що при звільненні засуджених від призначеного покарання з випробуванням, апеляційний суд недостатньо врахував дані щодо осіб засуджених; крім того, суд в ухвалі послався на ст. 75 КК України, не застосувавши при цьому вимог ст. 104 КК України; при розв'язанні цивільного позову не було враховано матеріальне становище неповнолітніх. У зв'язку з викладеним просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи, висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину ґрунтуються на всебічно досліджених судом доказах і в касаційному порядку не оспорюються. Кваліфікація їх дій за ч. 2 ст. 186 КК України є правильною.

Доводи, викладені прокурором щодо безпідставного застосування до засуджених апеляційним судом вимог ст. 75 КК України, є непереконливими.

З тексту ухвали вбачається, що при застосуванні до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнення від призначеного їм покарання з випробуванням апеляційний суд послався на недостатнє врахування судом першої інстанції того, що засуджені є неповнолітніми, навчаються, мають родини, визнали себе винними, щиро розкаялися та відшкодували матеріальну шкоду потерпілій, про що в матеріалах справи є її заява (а.с. 213).

За таких обставин апеляційний суд прийняв обґрунтоване рішення про звільнення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від покарання з випробуванням, оскільки таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані щодо осіб засуджених, є достатнім і необхідним для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.

Крім того, зі змісту ст. 104 КК України вбачається, що вона передбачає порядок звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням неповнолітніх відповідно до вимог ст.ст. 75 - 78 КК України. За таких обставин відсутність в ухвалі апеляційного суду посилання на ст. 104 КК України не є таким порушенням закону, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення.

Цивільний позов вирішено відповідно до ст. 328 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування судового рішення не встановлено.

Виходячи з викладено, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в задоволенні касаційного подання на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2.