Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 15 червня 2010 кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

таку, що немає судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу у розмірі 595 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади пов’язані з прийманням, зберіганням і розпорядженням товарно-матеріальних цінностей на один рік, за ч. 2 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк три роки і шість місяців з позбавленням права обіймати керівні посади та посади пов’язані з прийманням, зберіганням і розпорядженням товарно-матеріальних цінностей на один рік і шість місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 в частині додаткового покарання – позбавлення права обіймати керівні посади та посади пов’язані з прийманням, зберіганням і розпорядженням товарно-матеріальних цінностей на один рік і шість місяців.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України засуджену звільнено від відбування основного покарання - позбавлення волі за ч. 2 ст. 191 КК України з випробуванням з іспитовим строком на один рік і шість місяців, з покладенням на неї обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця роботи і навчання, періодично з’являтися для реєстрації.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона, працюючи на посаді менеджера з надання фінансових послуг кредитної спілки "Мрія", будучи службовою особою, 30 вересня 2008 року в с. В. Лучки Мукачівського району склала пакети офіційних документів для отримання кредитних коштів від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, внесла до даних документів завідомо неправдиві відомості, незаконно заволоділа та привласнила кошти кредитної спілки "Мрія" на суму 27 000 грн.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. На думку прокурора, суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 299 КПК України, без проведення судового слідства та дослідження доказів по справі, перекваліфікував дії засудженої з ч. 3 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 191 КК України, а також у порушенні ст. 70 КК України не призначив їй остаточне покарання за сукупністю злочинів.

У доповненні до касаційного подання прокурор зазначає, що суд, при призначенні засудженій ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, неправильно застосував кримінальний закон, оскільки призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю разом із призначенням основного покарання у виді штрафу, санкцією даної статті не передбачено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Сенюк В.О., яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 299 КПК України під час судового слідства суд повинен визначити обсяг та порядок дослідження доказів у справі. При цьому, як передбачено ч. 3 ст. 299 КПК України, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, суд вправі не досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються та розглянути справу в порядку, встановленому ст. 301-1 КПК України.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 як під час досудового слідства, так і судового розгляду повністю визнавала свою вину не тільки у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також і за ч. 3 ст. 191 КК України. Крім того, на початку судового слідства, під час вирішення питання щодо визначення обсягу доказів, які необхідно досліджувати в судовому засіданні, ОСОБА_5 підтримала думку прокурора та захисника ОСОБА_1. про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.

Відповідно до ст. 257 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.

Згідно ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Тобто, за змістом цих статей суд може прийти до висновку, у тому числі й щодо правильності кваліфікації дій особи, що притягається до кримінальної відповідальності, лише на підставі безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів.

Проте, суд, прийнявши рішення відповідно до ст. 299 КПК України, про недоцільність дослідження доказів, всупереч вимог ст. 323 КПК України стосовно обґрунтування вироку, у тому числі й щодо правильності кваліфікації, лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, без проведення судового слідства та дослідження доказів по справі, перекваліфікував дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 191 на ч. 2 ст. 191 КК України, що відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів, суд призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки і шість місяців з позбавленням права обіймати керівні посади, пов’язані з прийманням, зберіганням і розпорядженням товарно-матеріальних цінностей строком на один рік і шість місяців. У той же час за ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_5 була засуджена до основного покарання у виді штрафу.

Проте, призначаючи ОСОБА_5 покарання на підставі ст. 70 КК України, суд першої інстанції шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого призначив за сукупністю злочинів лише додаткове покарання. Щодо призначення за сукупністю злочинів основного покарання місцевий суд рішення не прийняв.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути зазначені недоліки та постановити рішення з дотриманням усіх вимог чинного законодавства. Якщо суд дійде висновку щодо доведеності вини ОСОБА_5 у злочинах, за якими її притягнуто до кримінальної відповідальності, то їй слід призначити покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України, яке б відповідало ступеню тяжкості злочинів та її особі.

У ході нового судового розгляду мають бути перевірені також інші доводи прокурора, які зазначені у доповненні до касаційного подання.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.