Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 26 травня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2,

вироком Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2008 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 28 жовтня 2008 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця міста Харкова, мешканця селища Нова Борова Володарсько-Волинського району Житомирської області, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до позбавлення волі на строк 5 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 11 678 гривень 23 копійки на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 28 липня 2006 року приблизно о 2-ій годині на території стадіону селища Нова Борова Володарсько-Волинського району Житомирської області на ґрунті особистих неприязних відносин під час сварки ударами ножа умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі законний представник неповнолітнього зазначив, що апеляційний суд не виклав у повному обсязі суть апеляцій та не дав вичерпних відповідей на зазначені в них твердження про незаконні дії працівників міліції під час проведення огляду помешкання засудженого й вилучення з нього ножа. Посилається на те, що суд першої інстанції помилково визнав ОСОБА_2 суб'єктом злочину, оскільки ОСОБА_3 не впізнав у ньому того, хто на нього напав й фактично завдав удари ножем. На його думку, апеляційний суд не врахував показань ряду свідків, які спростовують висновки суду про причетність його сина до злочину. Також вказує, що без належної оцінки залишилася поведінка потерпілого, який побив ОСОБА_2 й спричинив йому тілесні ушкодження. Не з'ясовано, чи міг ОСОБА_3 самостійно пересуватися після отриманих ножових поранень, чи міг ОСОБА_2, перебуваючи в лежачому положенні, завдавати удари ножем потерпілому, який у той час стояв. Вважає, що органи досудового слідства нелюдськи поставилися до його сина, оскільки тривалий час утримували в приміщенні міліції зі струсом головного мозку без надання медичної допомоги. Незважаючи на такий стан, вони опитали його без участі батьків та захисника. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

На касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_3 подав заперечення, в яких просив судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення законного представника ОСОБА_1, який уточнив свої вимоги й просить скасувати судові рішення з наведених у скарзі підстав та направити справу на нове розслідування, висновок прокурора Кравченко Є.С. про часткове задоволення касаційної скарги в обсязі доводів про недотримання апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України, після перевірки матеріалів справи та обговорення доводів скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому за обставин встановлених судом та наведених у вироку, кваліфікацію цього діяння за ч. 1 ст. 121 КК України відповідають фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Судовий розгляд справи по суті та перевірка висновків суду апеляційною інстанцією проведені в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законом. Обставин, які б викликали сумніви в законності чи обґрунтованості вироку й не були досліджені судом з наведенням мотивів спростування, не встановлено.

Твердження законного представника про непричетність ОСОБА_2 до злочину та мотивування вироку сумнівними та суперечливими доказами були предметом судової перевірки й обґрунтовано визнані неспроможними. Зазначені в касаційній скарзі міркування не містять даних, які б заперечували правильність висновків суду; вони спростовуються наступними доказами.

Зокрема, матеріалами справи встановлено, що після заподіяння ножового поранення ОСОБА_3 звернувся за медичною допомогою до місцевої лікарні. На момент огляду лікарями він був при свідомості, розповів про обставини спричинення ножових поранень. О 5-ій годині ранку лікарі повідомили місцевий підрозділ органів внутрішніх справ про факт спричинення ОСОБА_3 ножових поранень.

Із показань свідка ОСОБА_4 випливає, що вже станом на 8-му годину ранку ОСОБА_2 був затриманий працівниками міліції з приводу заподіяння ним ножових поранень ОСОБА_3 У своєму поясненні він не заперечив своєї причетності до цих дій й розповів у якому місці завдав удари ножем й де після цього в себе вдома сховав ніж.

Того ж дня в короткому проміжку часу за місцем проживання засудженого із письмової згоди його матері ОСОБА_5 було проведено огляд квартири і виявлено ніж з дерев'яною ручкою. Із фототаблиці до протоколу огляду видно, що ніж лежав у шухляді одного із кухонних столів на видному місці.

За показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перш ніж почати огляд слідчий отримав на це письмову згоду ОСОБА_5

Наведені обставини вказують на те, що затримання ОСОБА_2 та первинні невідкладні слідчі дії, в ході яких було виявлено ніж, були проведені за наявності до того підстав у порядку, який не суперечить вимогам кримінально-процесуального закону, зокрема, положенням ч. 5 ст. 190 КПК України, згідно з якими огляд житла може проводитися за письмовою згодою його володільця.

У зв'язку з цим доводи законного представника ОСОБА_1 про протиправність дій органів досудового слідства, пов'язаних із виявлення та вилученням ножа, є безпідставними.

Те, що саме цим ножем могли завдаватися удари ОСОБА_3 вбачається з даних комплексної медико-криміналістичної експертизи, а про те, що удари цим ножем завдав ОСОБА_2, окрім наведених доказів, свідчать також виявлення в квартирі замочених для прання штанів засудженого, у яких він був одягнутий під час злочину й на яких за даними судово-імунологічної експертизи були плями крові (т. 1 а. с. 85-86, 121-122).

Не заперечують участі засудженого у злочині й посилання на те, що потерпілий не впізнав нападників, оскільки сам ОСОБА_2 та ОСОБА_8, який знаходився разом із ним на місці події, в своїх письмових заявах назвали час та місце бійки між ними та ОСОБА_3, які збігаються з тими ж даними, які назвав потерпілий.

Також свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили, що на розі одного з будинків вони розпрощалися із ОСОБА_3, який через стадіон пішов до себе додому. Через деякий час за ним пішли ОСОБА_2 та ОСОБА_8, хоча вони мали піти в їхню сторону, оскільки проживають поруч з ними.

У справі немає об'єктивних даних, які б свідчили про наявність у засудженого струсу головного мозку на момент затримання. З приводу цього від нього не надходило відповідних заяв чи скарг й, крім того, цей діагноз не підтвердився даними висновку судово-медичної експертизи. Про відсутність таких даних повідомила й судмедексперт ОСОБА_11 під час допиту в судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів справи, на час допиту як підозрюваного, обвинуваченого та у ході проведення наступних слідчих дій до справи були допущені захисники, яких ОСОБА_2 запрошував. Крім того, захист його прав забезпечував законний представник.

Наведене спростовує зазначені в касаційній скарзі твердження про порушення права на захист засудженого.

Не впливають на правильність висновків судових рішень й наведені у скарзі міркування про неможливість заподіяння ОСОБА_2 ножових поранень з положення, коли він лежав на землі, оскільки вони побудовані з урахуванням неправильної оцінки показань потерпілого. ОСОБА_3 у своїх показаннях вказав, що один із нападників намагався звалити його на землю, тому кинувся йому під ноги. Проте він не говорив про заподіяння ножових поранень нападникові способом, який законний представник описав у касаційній скарзі.

Суди першої та апеляційної інстанції перевірили заяви захисника та засудженого про отримання потерпілим тілесних ушкоджень під час бійки з іншими особами, й з посиланням на показання потерпілого, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, показання ОСОБА_2 та дані довідки Володарсько-Волинського РВ УМВС в Житомирській області, правильно визнали їх неспроможними.

Що ж до тверджень касаційної скарги про невідповідність ухвали вимогам ст. 377 КПК України, то вони не відповідають дійсності, оскільки апеляційний суд провів судове слідство, за наслідками якого в необхідному та достатньому обсязі навів мотиви незгоди з доводами апеляцій.

Інших підстав, за яких вирок підлягає зміні чи скасуванню, зокрема, й у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину, в касаційній скарзі не зазначено.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 28 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - без задоволення.