Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Саленка І.В.

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 26 травня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

такий, що судимості не має,

засуджений за ст. 167 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень; за ч.1 ст. 184 КК України - виправданий.

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він як головний лікар Кримської республіканської психіатричної лікарні №2 здійснював опікунство над ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які перебували на лікуванні у цьому закладі. Розпорядженнями начальника управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі АР Крим № 133665 та №133543 йому доручено з травня 2005 року отримувати пенсію ОСОБА_2, а з лютого 2006 року - пенсію ОСОБА_3 Використовуючи опіку в корисливих цілях, на шкоду підопічним, ОСОБА_1 витратив гроші з їх пенсій на власні потреби.

У касаційному поданні прокурор посилається на порушення кримінального закону, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину. З цих підстав просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В. на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши його доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Досудовим слідством ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України, оскільки він, як службова особа, шляхом зловживання службовим становищем, повторно привласнив гроші, які належали ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Суд перекваліфікував його дії з ч.3 ст. 191 КК України на ст. 167 КК України як використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному.

Такий висновок суду не ґрунтується на законі. За змістом ст.167 КК України (2341-14) , якою передбачено відповідальність за зловживання опікунськими правами, суб'єктом цього злочину може бути особа, яка у встановленому законом порядку призначена опікуном або піклувальником.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не був призначений опікуном або піклувальником над ОСОБА_2 і ОСОБА_3 органом опіки і піклування в порядку, передбаченому ст. 65 ЦК України та відповідно до Правил опіки і піклування від 17 червня 1999 року №387/3680.

Повноваження опікуна над ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ОСОБА_1 здійснював не як приватна особа, яка призначена органом опіки і піклування, а як службова особа - керівник установи, де перебувають особи, які потребують опіки.

Відповідно до ст. 66 ЦК України та п.3.6 Правил опіки і піклування від 17 червня 1999 року №387/3680, якщо над фізичною особою, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, не встановлено опіку або піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснюють від імені держави ці установи в особі їх керівників.

Ці вимоги закону при формулюванні висновків щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину та кваліфікації його дій за ст. 167 КК України суд не врахував і питання про те, чи є він суб'єктом цього злочину, не досліджував.

Дослідження цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки може вплинути на висновки суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину та на правильність кваліфікації його дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині засудження його за ст. 167 КК України незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

При новому розгляді справи слід вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи у їх сукупності і постановити вирок у відповідності до вимог ст. 323, 324 КПК України. Якщо винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину буде доведено, йому слід обрати покарання відповідно до вимог ст.ст. 65- 67 КК України.

Колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційного подання прокурора про скасування вироку суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч.1 ст. 184 КК України.

За змістом ч.1 ст. 184 КК України відповідальність за цим законом настає у випадках висунення незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я.

Докази того, що ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_4 кошти за лікування його батька, у матеріалах справи відсутні. Кошти, які він вніс у касу лікарні, були добровільним пожертвуванням, про що він зазначив у відпровідній заяві і це відповідає вимогам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 4 серпня 2000 року Порядку отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертвувань від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами освіти, охорони здоров'я, культури, науки, спорту.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 184 КК України, та його виправдання за цим законом.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2008 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження його за ст. 167 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду іншим суддею.

В решті вирок суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.