Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 21 травня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2007 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено:

за ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на 1 рік з позбавленням права займати посади, пов'язані з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 1 рік;

за ч. 2 ст. 191 КК України до обмеження волі на 2 роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 2 роки;

за ч. 3 ст. 191 КК України до обмеження волі на 3 роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 3 роки

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно призначено 3 роки обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 3 роки

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік та на нього покладено певні обов'язки згідно з вимогами ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку вирок не оскаржено.

ОСОБА_1у визнано винним у тому, що він, працюючи начальником відділу матеріально-технічного забезпечення філіалу ВАТ "Павлоградвугілля" "Павлоградська автобаза", розташованого в м. Павлограді Дніпропетровської області, будучи посадовою особою, протягом грудня 2005 року березня 2006 року скоїв службове підроблення та заволодіння майном Автобази шляхом зловживання своїм службовим становищем. За цей період ОСОБА_1 шляхом складання завідомо неправдивих документів і зловживання своїм службовим становищем заволодів майном Автобази на загальну суму 23 085,74 грн..

У касаційному поданні порушується питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд. Суд в порушення вимог кримінально-процесуального закону в мотивувальній частині вироку не відобразив показання ОСОБА_1, а обмежився вказівкою про повне визнання ним своєї вини, не вказав, які саме свідчення дав ОСОБА_1 в ході судового засідання. Суд не встановив направленість умислу ОСОБА_1 при вчиненні злочину, оскільки злочинні дії ОСОБА_1 вчиняв з грудня 2005 по вересень 2006 років.. Не розкрито судом змісту наведених ним у вироку інших доказів вини ОСОБА_1. Крім того, на думку автора подання, суд, застосувавши ст. 75 КК України, неправильно звільнив його від відбування покарання, чим порушив вимоги ст. 77 КК України. Також, на думку автора подання, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК України є зайвою.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає заловоленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є, зокрема, неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 334 КПК України у вироку не відобразив показання ОСОБА_1 та обмежився лише вказівкою про повне визнання ним своєї вини та про те, що він розповів про обставини скоєного злочину. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 в період з грудня 2005 року по вересень 2006 року заволодів чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем. Проте, судом не було встановлено направленість умислу ОСОБА_1 при вчиненні злочину, що має значення для кваліфікації його дій. Також із вироку не видно, чим керувався суд, роблячи висновок про відсутність у ОСОБА_1 єдиного умислу на вчинення злочинів.

Судом не було розкрито змісту наведених у вироку доказів, а саме актів КРВ ВАТ "Павлоградвугілля", актів повернення ОСОБА_1 автопокришок приходних ордерів до них.

Крім того, мотивувальна та резолютивна частини вироку містять протиріччя. Так, відповідно до мотивувальної частини вироку суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 покарання у вигляді обмеження волі. Проте, в резолютивній частині вироку судом було призначено покарання за ч.ч. 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України у вигляді обмеження волі та позбавлення права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями.

Відповідно до ст. 75 КК України суд за наявної можливості виправлення засудженого без відбування покарання може прийняти рішення про звільнення цієї особи від відбування покарання з випробуванням лише у разі, коли призначаються покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Звільнити особу від відбування іншого покарання з випробуванням суд не вправі.

Таким чином зміст цієї норми закону свідчить про можливість звільнення від відбування лише щодо тих покарань, які перелічені в ст. 75 КК України, тобто таке рішення може бути ухвалено лише щодо основного покарання.

При звільненні особи від відбування покарання з випробуванням призначені відповідно до вимог ст. 77 КК України додаткові покарання підлягають реальному виконанню.

Проте, як видно з вироку, суд, призначивши ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані з розпорядженням матеріально-технічними цінностями строком на 3 роки, всупереч вимогам закону звільнив засудженого від відбування цього виду покарання.

За таких обставин, колегія судді вважає, що вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, в ході якого слід розглянути справу з дотриманням вимог чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, задовольнити.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а спрву направити на новий судовий розгляд.