Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 червня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 4 грудня 2009 року.

Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 2 вересня 2009 року засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

судимого вироком суду Мінського району

м. Заслався Республіки Білорусь від 28.12.2005 року, з урахуванням змін, внесених постановою Президіума Мінського обласного суду від 1.02.2008 року, за ч. 2

ст. 328, ч. 3 ст. 328 КК Республіки Білорусь на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 22.04.2009 року постановлено вважати засудженим за ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 307 КК України на 8 років позбавлення волі без конфіскації майна,за ч. 3 ст. 309 КК України на п’ять років позбавлення волі.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного Житомирської області від 4 грудня 2009 року вирок цього суду від 2 вересня 2009 року та вирок суду Мінського району м. Заслався Республіки Білорусь від 28 грудня 2005 року постановлено виконувати самостійно.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1., як можна зрозуміти з її змісту, ставить питання про перегляд постанови міськрайонного суду від 4 грудня 2009 року. Просить застосувати ст. ст. 69, 70 КК України та врахувати перебування його під вартою з 08.09.2005 року.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про зміну постанови суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що застосовується в порядку, передбаченому Законом України від 29 червня 2004 року № 1906-VI (1906-15) "Про міжнародні договори України".

Як випливає із Закону України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР "Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (140/98-ВР) Україна не бере на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, при вирішення питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно та порушення зобов’язань, пов’язаних з умовним звільненням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням.

Зі змісту ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 22 квітня 2009 року про приведення вироку суду Мінського району м. Заслався Республіки Білорусь від 28.12.2005 року у відповідність із законодавством України вбачається, що ОСОБА_1. вважається засуджений за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 307 КК України на вісім років позбавлення волі без конфіскації майна. Строк відбування покарання рахувати з 08.09.2005 року.

Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 2 вересня 2009 року ОСОБА_1. засуджений за ч. 3 ст. 309 КК України на п’ять років позбавлення. Строк відбування покарання рахувати з 02.09.2009 року.

Виходячи із застережень, які вказані в Законі України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (140/98-ВР) , вирок суду Мінського району м. Заслався Республіки Білорусь від 28.12.2005 року не повинен враховуватись при визначенні порядку застосування покарань.

Отже, дійшовши висновку про самостійне виконання даних вироків, суд прийняв по суті правильне рішення, однак невірно послався на норму міжнародного договору.

Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 року, яку зазначив суд, видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Однак із наданих Генеральною прокуратурою України матеріалів вбачається, що за клопотанням засудженого ОСОБА_1. його передано до України для відбування покарання вироку суду Мінського району м. Заслався Республіки Білорусь від 28.12.2005 року. У зв’язку із чим Генеральна прокуратура Республіки Білорусь не заперечувала проти притягнення ОСОБА_1. до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 309 КК України.

А тому посилання на ст. 14 зазначеної Конвенції в порядку ст. 395 КПК України слід виключити з постанови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 4 грудня 2009 року.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1. залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України постанову Новоград-Волинського міськрайонного Житомирської області від 4 грудня 2009 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити посилання суду на ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 року.