Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 19 травня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 3 лютого 2009 року щодо нього,

вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 серпня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця с. Роготин Івано-Франківської області, жителя с. Гаврилівці Кіцманського району Чернівецької області, раніше судимого: - 26.12.2006 року за ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі, 22.02.2008 року звільненого умовно-достроково на 10 місяців,

засуджено за ч. 1 ст. 152 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і визначено ОСОБА_1остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Зазначеним вироком ОСОБА_1. визнаний винуватим і засуджений за те, що він 13 березня 2008 року в період часу з 20 до 23 години, будучи в стані алкогольного сп'яніння, у будинку ОСОБА_2., 1942 року народження, в с. Гаврилівка Кіцманського району Чернівецької області з погрозою застосування фізичного насильства щодо останньої та, завдаючи їй ударів руками по різних частинах тіла, тобто застосувавши фізичне насильство, насильно вступив з нею в статеві зносини.

У мотивувальній частині вироку суду першої інстанції зазначено, що обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 129 ч. 1 КК України є зайвим, оскільки погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 152 КК України, і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК України не потребує.

За апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_2. цей вирок районного суду в частині виключення обвинувачення за ч. 1 ст. 129 КК України та призначення покарання скасовано Апеляційним судом Чернівецької області і постановлено свій вирок від 3 лютого 2009 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим і за ч. 1 ст. 129 КК України та за цим законом призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а за ч.1 ст. 152 КК України призначено більш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 152 КК України, ОСОБА_1визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і визначено ОСОБА_1остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення його права на захист під час досудового слідства та судового розгляду справи. Вважає, що досудове слідство та судовий розгляд справи проведено неповно, однобічно, з обвинувальним ухилом, внаслідок чого його необґрунтовано засуджено за зґвалтування потерпілої, якого він не вчиняв, і взагалі у зазначений у вироку час в будинку потерпілої не був.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Матюшевої О.В. про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені апеляційним судом, що є підставою для скасування вироку і направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування вироку є істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Такі порушення мали місце при постановленні вироку щодо ОСОБА_1

Зокрема, як убачається з вироку апеляційного суду, це рішення він постановив за апеляціями прокурора та потерпілої.

Проте у матеріалах справи відсутня апеляція прокурора в якій би ставилось питання про скасування вироку районного суду з постановлянням нового вироку апеляційним судом.

Немає і даних про надходження від прокурора такої апеляції.

Так, з повідомлень та оголошень про надходження апеляції убачається, що Кіцманський районний суд оповістив учасників судового розгляду про надходження апеляції на вирок щодо ОСОБА_1 тільки від потерпілої ОСОБА_2. ( а.с. 208-211).

При цьому, в порушення вимог ч. 2 ст. 351 КПК України, засудженому, який утримувався під вартою, копію апеляції потерпілої вручено не було.

З даних, які містяться у супровідних листах Кіцманського районного суду від 9.10.2008 року та 10.12.2008 року, видно, що справа направлялася для апеляційного розгляду тільки за апеляцією потерпілої (а.с. 212, 226).

З постанови попереднього розгляду справи апеляційним судом від 29 січня 2009 року також убачається, що у даній стадії справу було розглянуто тільки за апеляцією потерпілої (а.с. 229-230).

Відповідно до протоколу судового засідання апеляційного суду, головуючим у справі були викладені доводи лише однієї апеляції (а.с. 249).

Крім того, у скарзі засудженого, отриманої апеляційним судом 2 лютого 2009 року, ОСОБА_1 наведені доводи про безпідставність його засудження за зґвалтування потерпілої, якого, за твердженнями цієї скарги, він не вчиняв, про порушення його права на захист та права на апеляційне оскарження постановленого щодо нього вироку Кіцманського районного суду від 18 серпня 2008 року (а.с. 232-244).

Зазначену скаргу засуджений просив розглянути як його апеляцію на вирок суду першої інстанції, посилаючись на порушення ним строку на апеляційне оскарження з поважних причин. Тобто, за змістом скарги, у ній було клопотання засудженого про відновлення строку на апеляційне оскарження (а.с. 238).

Проте, в порушення вимог ст. 353 КПК України, ніякого рішення за цією скаргою прийнято не було.

Не дивлячись на те, що ОСОБА_1. заперечував сам факт перебування у зазначений у вироку час в будинку потерпілої, а отже і свою причетність до її зґвалтування, доводи зазначеної скарги апеляційним судом не перевірені і висновку суду щодо їх необґрунтованості вирок не містить.

Крім того, згідно з даними протоколу судового засідання, воно було закінчено о 12-й годині 15 хвилин. Після цього, о 12 годині 20 хвилин, суд, повернувшись до залу засідання, проголосив ухвалу. Проте такого судового рішення у справі немає. Натомість постановлений апеляційним судом вирок проголошено не було, як і не зазначено у протоколі щодо проголошення чи повідомлення учасників судового розгляду про постановляння окремої ухвали (а.с. 250 зв.).

Зазначені порушення вимог кримінально-процесуального закону колегія суддів вважає істотними, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок. З цих підстав, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 398 КПК України, вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд. Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати наведене вище, ретельно перевірити як доводи апеляції (апеляцій), так і доводи ОСОБА_1 про його непричетність до вчинення злочинів щодо потерпілої, й залежно від встановленого прийняти законне й обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок та окрему ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 3 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.