Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 8 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Київської області на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року щодо ОСОБА_1,

вироком Бориспільського міскрайонного суду Київської області від 9 січня 2009 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

такого, що судимості не має,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов’язку, передбаченого п.3 ст. 76 КК України.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 24 лютого 2007 року близько 6 години 30 хвилин, керуючи автомобілем МАН 24362, державний номерний знак НОМЕР_1, з причепом "Кроне" у районі 10 кілометру Північно-Східного обходу м. Києва, порушив п. п. 2.3. "б", 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 без державного номерного знаку, яким керував ОСОБА_4, у результаті чого останній помер.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду в зв’язку з необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України та звільненням ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Прокурор вважає, що таке покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі внаслідок м’якості. Ставить питання про направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Опанаскович Л.В., яка підтримала касаційне подання, потерпілу ОСОБА_3, яка вважала ухвалу апеляційного суду законною і просила не позбавляти ОСОБА_1 волі, захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1, які просили залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину за викладених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.2 ст. 286 КК України є правильними і у касаційному поданні не заперечуються.

Твердження в касаційному поданні прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, внаслідок м’якості є непереконливими.

З матеріалів справи убачається, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляцій захисника ОСОБА_5 про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, дійшов висновку про можливість звільнення на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від призначеного йому судом першої інстанції основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі перевірених ним матеріалів справи, з яких убачається, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується винятково позитивно за місцем роботи на проживання, заподіяну матеріальну і моральну шкоду відшкодував частково. Також апеляційним судом враховано думку потерпілої, яка просила пом’якшити ОСОБА_1 покарання.

Зазначені обставини в сукупності з іншими обставинами справи, на які послався суд першої інстанції, зокрема, зайняття ОСОБА_1 суспільно корисною працею, наявність неправомірної поведінки потерпілого ОСОБА_4, яка передувала ДТП, дали апеляційному суду підстави для застосування ст. 75 КК України і звільнення ОСОБА_1 від покарання з випробуванням.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що ураховуючи наведені обставини, які пом’якшували та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, умотивувавши належним чином своє рішення, обґрунтовано застосував ст. 75 КК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог закону, зміст ухвали апеляційного суду відповідає ст. 377 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що підстав для задоволення касаційного подання немає.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційне подання заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.