Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 травня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Закарпатської області на вирок Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року.

Вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2008 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

не судимого,

за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладено обов'язок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 16 вересня 2008 року близько 21 години 45 хвилин у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем "Опель Вектра", у селі Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області не врахував дорожню обстановку, виїхав на узбіччя дороги, де скоїв наїзд на пішохода

ОСОБА_2, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження та померла на місці пригоди.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, а також неправильного застосування кримінального закону. Рішення суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням вважає необґрунтованим, оскільки при цьому судом не враховано, що засуджений притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Указує на те, що судом зайво кваліфіковано дії засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил експлуатації транспорту, так як під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б свідчили про наявність у керованого ОСОБА_1 автомобілі таких несправностей, за яких його експлуатація була б заборонена.

Захисником - адвокатом ОСОБА_3 подані заперечення на касаційне подання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та заперечення захисника, колегія суддів вважає, що подання прокурора підлягає задоволенню.

Рішення про винність ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину суд обґрунтував доказами, які містяться в матеріалах справи.

Разом із тим суд не додержав вимог ст. 65 КК України, згідно яких засудженому має бути призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів з урахуванням його особи, ступеня тяжкості вчиненого ним злочину та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому суд має виходити з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. ст. 75, 104 КК України, суд послався на те, що ОСОБА_1 є неповнолітнім, вперше вчинив злочин, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Суд недостатньо врахував обставини дорожньо-транспортної пригоди, а саме те, що ОСОБА_1, не маючи права керувати транспортними засобами, в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушив Правила дорожнього руху України (швидкість руху його автомобіля в населеному пункті складала близько 120 км/год), що призвело до загибелі людини. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив той факт, що раніше притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, однак суд даної обставини належним чином не перевірив та не звернув на це уваги при призначенні покарання.

Отже доводи прокурора в касаційному поданні про безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. ст. 75, 104 КК України і звільнення його від відбування покарання з випробуванням, є обґрунтованими.

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією прокурора на м'якість призначеного покарання, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення вимог Загальних правил призначення покарання і залишив вирок без зміни.

Ураховуючи наведене, вирок районного суду та ухвала суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді належить перевірити всі матеріали справи, дати їм належну оцінку, а також урахувати доводи прокурора щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ознакою порушення правил експлуатації транспортного засобу, і в разі доведеності його вини у вчиненні інкримінованого злочину, призначене покарання із застосуванням ст. 75, 104 КК України слід вважати м'яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.