Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 8 червня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5,

вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

такого, що немає судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 332 КК України до позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією автомобіля.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 2 липня 2009 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 13 серпня 2008 року, перебуваючи на автовокзалі в м. Ужгород, що на вул. Станційна 2, зустрівся з ОСОБА_6, яку намагався перемістити через державний кордон України, проте під час паспортного контролю на українсько-угорському пункті пропуску "Тиса" їх було затримано за спробу незаконно перетину кордону.

У касаційній скарзі засуджений зазначає про те, що суд необґрунтовано кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 332 КК України, оскільки він вказаного злочину не вчиняв, а висновок суду ґрунтується на суперечливих доказах, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просить судові рішення скасувати та провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Сенюк В.О., яка просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляціях, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишитися без відповіді. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів справи, на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2009 року засудженим ОСОБА_5, була подана апеляція, у якій він порушував питання про скасування вироку у зв’язку з тим, що суд необґрунтовано кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 332 КК України, оскільки він цей злочин не вчиняв, а висновок суду ґрунтувався на суперечливих доказах. Крім того, посилався на те, що працівниками СБУ справу проти нього було сфальсифіковано. На обґрунтування своїх вимог засуджений наводив відповідні доводи.

Проте, апеляційний суд, залишаючи вирок щодо ОСОБА_5 без зміни, на обґрунтування свого висновку щодо його законності в ухвалі обмежився лише загальним посиланням на те, що вирок ґрунтується на ретельно перевірених у судовому засіданні доказах та відповідає вимогам ст.ст. 323, 324 КПК України. При цьому, в ухвалі висновків про доведеність обвинувачення, правильність кваліфікації злочину не навів, не розкрив суті зібраних у справі доказів, не проаналізував їх і відповіді на доводи апеляції засудженого не дав, мотивів залишення апеляції без задоволення не навів.

Отже, апеляційний суд допустив порушення чинного кримінально-процесуального законодавства, що істотно вплинуло на правильність прийняття рішення, що відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно розглянути справу з дотриманням чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 2 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд в іншому складі суддів.