Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 травня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2008 року.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2006 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця й мешканця м. Запоріжжя, громадянина України,

не судимого, -

засуджено за ст. 121 КК України 1960 року на 2 роки позбавлення волі та на підставі статей 49, 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Зазначеним вироком ОСОБА_1 було визнано винним та засуджено за те, що він впродовж 1993-1996 років за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 з метою задоволення статевої пристрасті й збудження у неповнолітньої статевого інстинкту, неодноразово вчиняв щодо потерпілої ОСОБА_2, 1989 року народження, - особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, розпусні дії.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_1 з вересня 1996 року по 4 квітня 2001 року за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 з метою задоволення статевої пристрасті й збудження у неповнолітньої статевого інстинкту, неодноразово вчиняв щодо потерпілої ОСОБА_2, 1989 року народження, - особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, розпусні дії.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_1 з вересня 1996 року по 3 квітня 2001 року за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 з метою задоволення статевої пристрасті й збудження у неповнолітньої статевого інстинкту, неодноразово вчиняв відносно потерпілої ОСОБА_3 1988 року народження, - особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, розпусні дії.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2008 року цей вирок скасовано, а справу провадженням закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КК України у зв'язку з відсутністю події злочину.

У касаційному поданні прокурора та у касаційній скарзі представника потерпілих порушується питання про скасування зазначеної ухвали апеляційного суду, оскільки, на їх думку, рішення суду щодо скасування постановленого стосовно ОСОБА_1 вироку та закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю події злочину є передчасним та не ґрунтується на матеріалах справи.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання та касаційну скаргу представника потерпілих, пояснення захисника, який заперечував проти задоволення касаційного подання та касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог кримінально-процесуального закону рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Рішення про відсутність події злочину постановляється судом, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався засуджений, взагалі не мало місце. При цьому у мотивувальній частині такого рішення належить викласти результати дослідження, аналізу і оцінки доказів у їх сукупності, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину.

Як убачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про закриття справи щодо ОСОБА_1 за ст. 121 КК України 1960 року за відсутністю події злочину, апеляційний суд не дотримався цих вимог закону.

Так, суд першої інстанції своє рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 КК України, обґрунтував рядом доказів, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх матері - законного представника ОСОБА_6

Суд послався, зокрема, на показання ОСОБА_2 про те, що вітчим ОСОБА_1, починаючи з 1993 року і до квітня 2001 року вчиняв із нею розпусні дії, які полягали у тому, що він примушував її роздягатися, оголював свій статевий орган та ним, а також руками торкався її статевих органів, клав її до себе у ліжко. Ці дії ОСОБА_1 вчиняв із нею у відсутності дома матері та сестри. Вона нікому про це не розповідала, оскільки побоювалась ОСОБА_1, який іноді застосовував до неї фізичну силу та погрожував. Тільки в березні-квітні 2001 року про дії ОСОБА_1 вона розповіла своїй подрузі ОСОБА_7, від якої про це дізналися вчителя та керівництво школи, які повідомили її матері ОСОБА_6 про дії ОСОБА_1 Про те, що аналогічні дії ОСОБА_1 вчиняє і з її сестрою ОСОБА_3, вона дізналась зі слів останньої взимку 2001 року.

Суд зазначив, що потерпіла ОСОБА_3 дала аналогічні показання та послідовно стверджувала, що такі ж самі дії ОСОБА_1 вчиняв і з нею, починаючи з 1996 року до 3 квітня 2001 року, коли у школі почалося з'ясування цих обставин, а законний представник ОСОБА_6 пояснювала, що про дії ОСОБА_1 щодо її доньок вона дізналася 6 квітня 2001 року від керівництва школи, у якій навчалися діти, після чого звернулася з відповідною заявою до міліції.

Суд першої інстанції свій висновок про винуватість ОСОБА_8 також обґрунтував показаннями однокласниць та подруг потерпілої ОСОБА_2 - свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про те, що про дії, які ОСОБА_1 вчиняє з ОСОБА_2, першою дізналася ОСОБА_7 безпосередньо від потерпілої, а потім - вони одна від одної. Деякі з них неодноразово бачили на голові Тетяни шишки й садна на тілі, але про їх походження не знали; показаннями вчителів та керівництва школи - свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про те, що про дії ОСОБА_1 щодо сестер ІНФОРМАЦІЯ_3 їм стало відомо від учнів. Коли вони почали з'ясовувати ці обставини, зокрема, безпосередньо у потерпілих, то останні підтвердили факт учинення з ними ОСОБА_1 розпусних дій протягом тривалого часу. 6 квітня 2001 року до школи була викликана мати потерпілих ОСОБА_6, якій повідомили про зазначені обставини. Спочатку ОСОБА_6 не могла повірити у те, що її співмешканець вчиняв такі дії з її доньками, але після того, як почула пояснення своїх дітей, у неї почалася істерика та до школи були викликані працівники міліції; показаннями сусідки потерпілих - свідка ОСОБА_22, про те, що вона чула з квартири ІНФОРМАЦІЯ_2 голос ОСОБА_2, яка просила ОСОБА_1, щоб він її відпустив, тому що їй боляче. Про це вона повідомила бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_23, з якою підтримувала тривалі дружні сусідські відносини, і яка повідомила, що давно знає про те, що її онук вчиняє непристойні дії з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Про зазначене вона - свідок не повідомила матір дівчаток, оскільки не була з нею знайома і вирішила не втручатися в чужу сім'ю.

Окрім того, суд першої інстанції послався на дані судово-психологічних експертиз потерпілих, з яких убачається, що вони не схильні до брехливості та фантазування, патологічного фантазування, є особистостями з добре вираженими реалістичними поглядами і ставленням до життя, давали показання, аналіз яких свідчить про те, що вони реально пережили події, про які свідчили, і діями обвинуваченого їм заподіяна глибока психологічна травма; на показання експерта психолога ОСОБА_24, який пояснив, що причиною, через яку діти не повідомили свою матір про дії ОСОБА_1, було почуття страху перед останнім. Крім того, діти в силу свого віку та рівня розвитку не могли відмежувати розпусні дії від зґвалтування, але стверджували, що все відбувалося всупереч їх волі, а тому все, що з ними відбулося асоціювалося з насильством; на дані судово-медичних експертиз, які не встановили у потерпілих ушкоджень в області статевих органів, але виявили у потерпілої ОСОБА_2 синці в області правої й лівої сідниць, які відносяться до легких тілесних ушкоджень і могли утворитися від дії пальців рук; на дані протоколу огляду місця події, з яких убачається, що за місцем проживання ОСОБА_1 були виявлені та вилучені 15 предметів, які, згідно з висновками судово-сексологічної експертизи, використовуються у сфері сексуальних взаємовідносин, і які, як стверджував ОСОБА_1, належали йому.

Ці докази у сукупності місцевий суд визнав такими, що підтверджують подію злочину і винуватість в ньому ОСОБА_1

З цим висновком не погодився апеляційний суд, який, провівши судове слідство, дав доказам іншу оцінку та, визнавши частину їх недопустимими, а іншу недостатніми, зробив висновок про недоведеність події злочину, передбаченого ст. 121 КК України 1960 року.

Основним доводом такого висновку, як убачається з мотивувальної частини ухвали, є те, що висновки суду першої інстанції базуються тільки на показаннях потерпілих ОСОБА_2 та Ніни, їх законного представника - ОСОБА_6, які є зацікавленими особами, а також на показаннях свідків, у переважній більшості подруг та однокласниць потерпілих, які є похідними від показань потерпілих, носять характер припущень і не є прямими чи непрямими доказами винуватості ОСОБА_1, який послідовно заперечував свою винність.

Проте, такий висновок апеляційного суду не ґрунтується на матеріалах справи.

Як убачається зі справи, свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 є працівниками школи, а свідок - ОСОБА_22 - сусідкою, що викликає сумнів в їх зацікавленості в дачі неправдивих показань по справі. Однак, їх показання апеляційним судом визнані недостовірними без наведення будь - яких мотивів такого висновку.

Крім того, обґрунтовуючи свій висновок щодо неправдивості показань потерпілої ОСОБА_2, апеляційний суд, зокрема, послався на вибіркові показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_25 з негативною характеристикою ОСОБА_2 у дитинстві. При цьому залишив поза увагою інші показання цих свідків та показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, які характеризували ОСОБА_2 позитивно, а також дані судово-психологічної експертизи і пояснення експерта ОСОБА_24, та не вказав, чому він бере до уваги і віддає перевагу окремим показанням деяких однокласниць потерпілої ОСОБА_2 і відкидає показання інших свідків, у тому числі вчителів та керівництва школи, показання експерта.

Посилання апеляційного суду на те, що він не бере до уваги висновки судово-психологічних експертиз у зв'язку з тим, що один з експертів ОСОБА_28 заздалегідь до початку проведення експертизи висловила свою думку у місцевій пресі, суперечить матеріалам справи, з яких видно, що судово-психологічні експертизи були закінчені 2 серпня 2001 року, а публікація статті в місцевій газеті з посиланням на думку експерта ОСОБА_28 мала місце 5 серпня 2001 року.

Крім цього, апеляційний суд послався на дані судово-медичних експертиз щодо потерпілої ОСОБА_2 та на показання судово-медичного експерта ОСОБА_29 про те, що особливості дівочої пліви у ОСОБА_2 виключають можливість здійснення з нею статевого акту, у тому числі і з використанням будь-яких предметів, і на підставі цього дійшов висновку, що показання потерпілої ОСОБА_2 про застосування до неї таких предметів є недостовірними. При цьому не навів в ухвалі належних обґрунтувань, чому він вважав показання потерпілої ОСОБА_2 в цілому недостовірними.

Що стосується показань потерпілої ОСОБА_3 то апеляційний суд взагалі в своєму рішенні не мотивував, з яких причин відкинуті її показання,

Окрім того, зазначивши, що з квітня 2001 року між ОСОБА_1 з одного боку і ОСОБА_6 та її доньками з другого боку, склалися неприязні стосунки, внаслідок яких вони зацікавлені в обмові ОСОБА_1 та, визнавши достовірними показання самого ОСОБА_1 та його батьків, які також є зацікавленими особами, щодо неправдивості показань потерпілих та свідків, апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів, з яких надав перевагу показанням саме ОСОБА_30 та його родичів і відкинув інші докази по справі. При цьому не встановив та не зазначив в своєму рішенні мотиви, з яких потерпілі та їх законний дають неправдиві показання щодо ОСОБА_1

Також, дійшовши висновку, що дані судово-медичної експертизи щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в області сідниць, які могли утворитися, у тому числі, від дії пальців рук, не підтверджують факт учинення ОСОБА_1 розпусних дій, апеляційний суд послався на те, що потерпіла ОСОБА_2 у своїх показаннях не вказувала конкретно про те, що при вчиненні у квітні 2001 року розпусних дій ОСОБА_1 застосовував до неї насильство.Проте цей висновок апеляційного суду суперечить показанням потерпілої ОСОБА_2, з яких убачається, що, вчиняючи розпусні дії, ОСОБА_1 завжди діяв всупереч її волі, іноді застосовував силу та бив.

Твердження апеляційного суду про те, що посилання суду першої інстанції на показання свідка ОСОБА_22 є неприпустимими, оскільки вони носять характер припущень та викликають сумнів у їх достовірності тому що, отримавши інформацію від бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_31 про те, що ОСОБА_1 вчиняє непристойні дії з дітьми, свідок ОСОБА_22 не повідомила про це матір дітей чи органи міліції, не можна визнати обґрунтованими.

Так, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд безпосередньо не допитував свідка ОСОБА_22, обмежившись дослідженням її показань на досудовому слідстві та в попередніх судових засіданнях.

Навівши в ухвалі показання свідка ОСОБА_22 про те, що вона безпосередньо чула, як ОСОБА_2 просила ОСОБА_1 відпустити її, оскільки їй боляче, апеляційний суд фактично цим обставинам оцінки не дав.

З урахуванням усіх наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 за ст. 121 КК України та закриття справи щодо нього на підставі ч. 1 п. 1ст. 6 КПК України за відсутністю події злочину є передчасним, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у справі доказів, а тому не може визнаватися законним, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора та касаційну скаргу представника потерпілих задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2008 року щодо ОСОБА_1 с к а с у в а т и, а справу направити на новий апеляційний розгляд.