Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 травня 2009 року кримінальну справу за касаційним подання заступника прокурора Донецької області на вирок Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Цим вироком засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимого: 1) вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 8 вересня 1999 року за ч.2 ст. 140, ч.1 ст. 229-6 КК України на два роки сім місяців позбавлення волі, звільненого 28 липня 2000 року відповідно до постанови Дзержинського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2000 року на підставі ст. 4 Закону України "Про амністію" від 11 травня 2000 року; 2) вироком Слов'янського міського суду Донецької області від 4 липня 2001 року за ч.1 ст.142, ч.2 ст.141, ч.2 ст.140, ч.1 ст.196 -1 КК України 1960 (2001-05) року на п'ять років сім місяців позбавлення волі, звільненого 5 листопада 2004 року ухвалою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 листопада 2004 року від відбування покарання умовно-достроково на десять місяців вісімнадцять днів,

за ч.1 ст. 311 КК України на один рік обмеження волі, ч.2 ст. 317 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України остаточно ОСОБА_1 призначено чотири роки шість місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. Згідно із ст. 76 КК України на нього покладено обов'язки не виїжджати за межі України на інше постійне місце проживання без дозволу органів кримінально - виконавчої системи, періодично з'являтися в ці органи для реєстрації;

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, на підставі ст. 89 КК України судимості не має,

за ч.2 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі, ч.2 ст. 317 КК України на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 остаточно призначено чотири роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Згідно із ст. 76 КК України на неї покладено обов'язки не виїжджати за межі України на інше постійне місце проживання без дозволу органів кримінально - виконавчої системи, періодично з'являтися в ці органи для реєстрації.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні умисних злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_1 17 жовтня 2007 року у АДРЕСА_1 незаконно придбав у ОСОБА_3 дві пластинки по 10 таблеток препарату "Терофун", що містить псевдоефедрин, який є прекурсором, з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, після чого перевіз їх до місця свого проживання в квартиру АДРЕСА_2. Повернувшись до своєї квартири, в якій разом із ОСОБА_2 перебували ОСОБА_4 та особа, справа щодо якого виділена в окреме провадження, ОСОБА_1 з метою незаконного виготовлення з придбаних ним таблеток "Терофуна" психотропної речовини та її вживання, запросив до себе додому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 За попередньою змовою із ОСОБА_2 ОСОБА_1 надав приміщення своєї квартири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та особі, справа, щодо якого виділена в окреме провадження, для незаконного виготовлення й вживання психотропної речовини. В подальшому ОСОБА_2 за попередньою змовою із особою, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження незаконно без мети збуту виготовили психотропну речовину, частину якої у приміщенні вказаної квартири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та особа, справа щодо якого виділена в окреме провадження, вжили, а частину ОСОБА_1 продовжила зберігати для власного вживання до моменту вилучення 17 жовтня 2007 року працівниками міліції.

За змістом касаційного подання прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання тяжкості вчинених злочинів та їх особам внаслідок м'якості, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи подання, колегія суддів уважає, що подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Твердження прокурора у поданні про те, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступені тяжкості злочину внаслідок м'якості, не ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до закону ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

По справі встановлено, що суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених нею злочинів, особу засудженої, яка має на утриманні малолітню дитину, відповідно до ст. 89 КК України судимості не має, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Враховуючи зазначене, а також другорядну роль ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих злочинів, суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, із чим погоджується колегія суддів касаційного суду.

Що ж стосується наведених у касаційному поданні доводів про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, то вони заслуговують на увагу.

Як убачається з вироку, суд, стверджуючи про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства і застосуванням щодо нього ст. 75 КК України, виходив лише з того, що у ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 на утриманні перебуває малолітня дитина й фактично не навів у вироку переконливих доводів про доцільність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд, пославшись у вироку на врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, зміст їх не розкрив.

Крім того, неналежним чином суд врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, один із яких відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, а також особу засудженого. Зокрема, суд безпідставно не взяв до уваги дані, що характеризують ОСОБА_1 як особу. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 характеризується негативно, внаслідок вживання опіоїдів у нього спостерігаються розлади психіки та поведінки, у зв'язку із чим він перебуває на обліку в наркологічному диспансері. Окрім того, ОСОБА_1 має непогашені та не зняті у встановленому законом порядку судимості за злочини, в тому числі, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, і після відбуття покарання за попередніми вироками невдовзі вчинив нові злочини у сфері незаконного обігу психотропних речовин.

Всі ці обставин залишились без належної оцінки суду, тоді як наведене в сукупності свідчить про стійке небажання засудженого ставати на шлях виправлення, а також про його підвищену суспільну небезпечність і неможливість виправлення без відбування покарання.

За таких обставин звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам ст. 65 КК України, у зв'язку з чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, при якому належить дослідити всі обставини справи і в разі доведеності винності ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах, призначити йому покарання відповідно до вимог закону.

Також при новому розгляді справи суду при встановлені анкетних даних ОСОБА_1, зокрема, його судимостей, належить врахувати вимоги ст. 89 КК України.

Окрім того, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на недоліки, допущені судом при призначенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткового покарання за ч.2 ст. 317 КК України.

Відповідно до вимог ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна не призначається. Всупереч цьому, суд при призначенні засудженим покарання за ч.2 ст. 317 КК України застосував конфіскацію майна.

З огляду на таке вирок в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_2 підлягає зміні.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 травня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.

Цей же вирок в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_2 змінити, виключити призначене засудженій за ч.2 ст. 317 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна.