Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 12 травня 2009 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3

За вироком апеляційного суду Луганської області від 30 грудня 2008 року

засуджений: за ч.3 ст. - 215-3 КК України (1960 р.) на 7 років позбавлення волі; за ч.3 ст. 189 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а згідно ч. 4 ст. 70 цього Кодексу суд призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

засуджений: за ч.6 ст. 19 і ч.3 ст. - 215-3 КК України(1960 р.) на 6 років позбавлення волі; за ч.5 ст. 27 і ч.3 ст. 189 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за пунктами 6,12 ч.2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України суд визначив ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

засуджений: за ч.4 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за пунктами 6,12 ч.2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України суд визначив ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а згідно ч.4 ст. 70 цього Кодексу суд призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

засуджений: за ч.4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за пунктами 6,12 ч.2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України суд визначив ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На відшкодування заподіяної матеріальної шкоди суд постановив стягнути:

з ОСОБА_7 та ОСОБА_2, солідарно, на користь ОСОБА_8 - 21 314 грн;

з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 - 1 141 грн 26 коп і на користь ОСОБА_8. - 309 грн 89 коп;

з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, солідарно, на користь ОСОБА_10 - 103 815 грн 20 коп.

На відшкодування заподіяної моральної шкоди суд постановив стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 - 40 000 грн.

ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнані винуватими у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів при указаних у вироку обставинах.

Зокрема, як встановив суд, у липні 1998 року, ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_2 та особі, справу щодо якої закрито у зв'язку з її смертю, вчинити угон автомобіля "Мерседес", що фактично належав потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_8, з тим, що б надалі вимагати від потерпілих викуп за повернення цього автомобіля. Для вчинення цього злочину ОСОБА_7 та особа, справу щодо якої закрито, приготували два пістолети і відповідний одяг. 17 липня 1998 року, приблизно о 8 год. ранку, на автомобілі ВАЗ-21099 під керуванням ОСОБА_2, указані особи під'їхали до будинку № 3 по вул. Героїв Сталінграда у м. Запоріжжі, де стали чекати потерпілого. Коли ОСОБА_9 на автомобілі під'їхав до будинку № 1-а, що розташований на цій же вулиці, ОСОБА_7 та особа, справу щодо якої закрито, згідно заздалегідь досягнутої домовленості щодо розподілу ролей, погрожуючи пістолетом та із застосованням фізичного насильства примусили потерпілого пересісти на заднє сидіння "Мерседеса". При цьому, ОСОБА_7 вистрілив із пістолета, оскільки ОСОБА_9 намагався чинити опір. Надалі, особа, щодо якої справу закрито, зв'язала потерпілому руки, а на голову одягнула поліетиленовий пакет. Керуючи автомобілем "Мерседес", ОСОБА_7 виїхав за межі м. Запоріжжя по автодорозі Харків-Сімферопіль. Згідно з домовленістю слідом за ними на автомобілі ВАЗ-21099 рухався ОСОБА_3 Під час руху потерпілому пояснили, що автомобіль йому буде повернуто при умові передачі викупу в сумі 20 000 доларів США. Залишивши потерпілого у лісопосадці, ОСОБА_7 автомобіль "Мерседес" відвіз в с. Сергіївка Вільнянського району Запорізької області. 29 липня 1998 року, при посередництві ОСОБА_11, який не мав відношення до угону автомобіля потерпілого та вимагання, ОСОБА_8 було запропоновано повернення автомобіля за викуп в сумі 10 000 доларів США на що останній погодився. 30 липня 1998 року, ОСОБА_7 при пособництві ОСОБА_2, на вул. Куйбишева, 474 у м. Запоріжжі, передали автомобіль "Мерседес" та ключі від нього ОСОБА_11, який того ж дня віддав їх ОСОБА_8, отримавши за це від потерпілого 10 000 доларів США, що складало 21 314 грн. Гроші ОСОБА_11 віддав ОСОБА_7, який в свою чергу розподілив їх з ОСОБА_2 та особою, щодо якої справу закрито. В результаті вчиненого вимагання потерпілому ОСОБА_8 було завдано майнової шкоди у великих розмірах на суму 21 314 грн. Крім того, 17 липня 1998 року, після заволодіння автомобілем потерпілих, ОСОБА_7 таємно викрав з нього автомагнітолу та інші речі ОСОБА_8. і ОСОБА_9 на загальну суму 611 грн 79 коп, а також речі ОСОБА_9 на загальну суму 835 грн 37 коп.

На початку січня 2008 року, ОСОБА_3, достовірно знаючи про наявність у знайомого йому ОСОБА_12 20 000 доларів США, які потерпілий зберігав за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1, вирішив заволодіти цими грошима. 6 січня 2008 року, зустрівшись з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, засуджений ОСОБА_3 запропонував їм вчинити розбійний напад на ОСОБА_12 із застосуванням лікарських препаратів. Оскільки в аптеках м. Сєвєродонецька таких препаратів засуджені не знайшли, ОСОБА_1 запропонував вчинити умисне вбивство ОСОБА_12 з метою заволодіння його грошима. Для цього, також за пропозицією ОСОБА_1, вони намагались виготовити обріз з придбаного у ОСОБА_13 предмета, схожого на мисливську рушницю, але у процесі виготовлення обрізу зламалось полотно ножівки і засуджені від виготовлення обрізу відмовились. 07 січня 2008 року, в період часу з 1 год. до 2 год. 30 хв., з метою вчинення умисного вбивства потерпілого у процесі заволодіння його грошима, засуджені на автомобілі ДЕУ прибули до місця проживання потерпілого і проникли у його будинок. При цьому, ОСОБА_3 мав в руках дерев'яну бейсбольну біту, взяту в автомобілі, у якому вони приїхали, ОСОБА_3 озброївся такою ж бітою, підібраною у будинку потерпілого, а ОСОБА_1 був озброєний газошумовим пістолетом. Реалізуючи домовленість щодо вчинення умисного вбивства потерпілого, ОСОБА_1 першим зайшов у кімнату, де спав ОСОБА_12, і ударив його рукояткою пістолета по голові, від чого, ненавмисне, стався постріл. Після цього, невстановленим у ході слідства колючо-ріжучим предметом, що має довжину клинка не менше 14 см, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_12 удар в шию. ОСОБА_3 та ОСОБА_3 бітами також завдали ОСОБА_12 по одному удару в голову. В результаті потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження у виді багатооскольчатого перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливу під оболонки головного мозку, що ускладнилось набряком речовини та ствола головного мозку тощо, від чого смерть ОСОБА_12 настала на місці подій. Засуджені, заволодівши грошима потерпілого в сумі 19 500 доларів США, що складало 98 475 грн, залишили житло потерпілого. Надалі, ці гроші ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 поділили між собою.

У касаційних скаргах та доповненнях до них:

захисник ОСОБА_4 просить вирок щодо ОСОБА_7 скасувати, а провадження по справі закрити за недоведеністю його участі у вчиненні зазначеного у вироку злочину. Як видно із змісту скарги, захисник вважає, що засуджений ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_14 обмовили ОСОБА_7, даючи показання про його причетність до вчинення злочину;

засуджений ОСОБА_1, посилаючись на наявність доказів його перебування в іншому місці в період вчинення злочину, постановлений щодо нього вирок просить скасувати, а провадження по справі закрити за недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Разом з тим, як видно із змісту скарги засудженого, він також ставить питання про перекваліфікацію його дій на ч.2 ст. 121 КК України;

захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок у частині засудження ОСОБА_2 за пунктами 6,12 ч.2 ст. 115 КК України і провадження по справі закрити за недоведеністю винуватості засудженого у вчиненні указаного злочину, оскільки вважає, що по справі не було встановлено доказів причетності засудженого ОСОБА_2 до вчинення вбивства потерпілого;

засуджений ОСОБА_3 вважає безпідставними висновки суду про його винуватість у вчиненні вбивства ОСОБА_12 Посилається на те, що під час досудового слідства, даючи показання про свою причетність до вбивства потерпілого, він себе обмовив під тиском працівників органів дізнання і досудового слідства. Крім того, засуджений просить пом'якшити призначене йому покарання;

захисник ОСОБА_5 просить змінити вирок: перекваліфікувати дії засудженого ОСОБА_3 на ч. 1 ст. 396 КК України і призначити йому покарання у межах санкції цього закону. Захисник вважає, що ОСОБА_3, даючи показання про участь ОСОБА_3 у розбійному нападі та вбивстві ОСОБА_12, обмовив його. Також захисник посилається на порушення прав ОСОБА_3 на захист, допущені на початку досудового слідства;

засуджений ОСОБА_3 у своїй скарзі наводить аналогічні за змістом доводи та прохання. Крім того, він ставить питання про пом'якшення призначеного йому покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою скаргу, висновок прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг захисників та засуджених, і необхідність внесення у вирок змін в частині призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисників ОСОБА_4, ОСОБА_6, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, а касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а також вважає необхідним, згідно ст. 395 КПК України, внести у вирок зміни в частині, що стосується призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів.

В результаті перевірки матеріалів даної справи, колегія суддів вважає, що викладені у вироку висновки суду про винуватість ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні ними указаних у вироку злочинів, за винятком висновку про причетність ОСОБА_3 до умисного вбивства ОСОБА_12, відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так із показань засудженого ОСОБА_2 видно, що у липні 1998 року він дійсно був пособником у вчиненні ОСОБА_7 та ОСОБА_15 угону автомобіля потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8., який потім потерпілим було повернуто за викуп у сумі 10 000 доларі США. За участь у цьому він отримав від ОСОБА_7 1 500 доларів США.

Потерпілий ОСОБА_9 показав суду, що 17 липня 1998 року на нього було здійснено напад двома особами, з використанням вогнепальної зброї, з метою заволодіння автомобілем "Мерседес". Однією із цих осіб був засуджений ОСОБА_7 Пізніше, автомобіль було повернуто за викуп. Із автомобіля було викрадено автомагнітолу, антирадар та інші речі.

Як видно із матеріалів справи, така слідча дія як пред'явлення ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 для впізнання під час досудового слідства була проведена з дотриманням вимог, передбачених ст. 174 КПК України.

Із показань потерпілого ОСОБА_8. видно, що сума викупу становила 10 000 доларів США.

Із змісту показань свідка ОСОБА_14 видно, що у кінці липня або на початку серпня 1998 року із розмови з ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_15 він зрозумів, що вони незаконно заволоділи автомобілем "Мерседес", за повернення якого їм повинні виплатити викуп в сумі 10 000 доларів США.

Приймаючи до уваги те, що наведені показання засудженого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_14 щодо участі ОСОБА_7 у вчиненні зазначених злочинів є послідовними, однаковими як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні, а також враховуючи відсутність підстав у цих осіб обмовити ОСОБА_7, оскільки ні під час досудового слідства, ні у ході судового розгляду справи таких даних встановлено не було, колегія суддів розцінює як безпідставні, такі, що суперечать встановленим по справі обставинам посилання у скарзі захисника ОСОБА_4 на відсутність доказів причетності ОСОБА_7 до угону автомобіля потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8. і вимаганні у них грошей за повернення цього автомобіля.

З урахуванням встановлених обставин по даному епізоду, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії: ОСОБА_7 - за ч.3 ст. - 215-3 КК України (1960 р.) і за ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 185 КК України; ОСОБА_2 - за ч. 6 ст. 19 і ч. 3 ст. - 215-3 КК України (1960 р.), ч.5 ст. 27 і ч.3 ст. 189 КК України.

По епізоду розбійного нападу та вбивства потерпілого ОСОБА_12 засуджений ОСОБА_3 показав суду, що про вчинення нападу на потерпілого з метою заволодіння його грошима, з ОСОБА_1 вони домовлялись у присутності ОСОБА_3 Для вчинення цього злочину вони намагались виготовити обріз, але не змогли цього зробити. До будинку ОСОБА_12 вони зайшли втрьох. Після того, як у кімнату, де спав потерпілий, першим зайшов ОСОБА_1, в руках якого був газовий пістолет, він чув декілька ударів. ОСОБА_3 не заперечував того, що за ОСОБА_1 наступним у кімнату зайшов він і дерев'яною бітою, яку він взяв у коридорі будинку потерпілого, "штовхнув" ОСОБА_12 по голові. Після цього вони забрали гроші і залишили місце події. Дома у ОСОБА_1 вони ці гроші поділили між собою.

Засуджений ОСОБА_3 також підтвердив, що першим у кімнату де перебував ОСОБА_12, зайшов ОСОБА_1 Після чого з кімнати він чув звуки ударів. Він, ОСОБА_3, першим вийшов з будинку потерпілого, а за ним вийшли ОСОБА_1 і ОСОБА_3 При розподілі грошей потерпілого ОСОБА_1 передав йому 1 200 доларів США.

Дані висновку судово-імунологічної експертизи свідчать про можливість походження від потерпілого ОСОБА_12 слідів крові, виявлених на куртці, що належала ОСОБА_1

Можливість заподіяння ОСОБА_12 тілесних ушкоджень бейсбольною бітою, рукояткою пістолета при обставинах, на які указували у своїх показаннях ОСОБА_3 і ОСОБА_3, підтверджується даними висновку відповідної криміналістичної експертизи.

Дослідивши ці та інші наведені у вироку докази і, приймаючи до уваги те, що й під час досудового слідства ОСОБА_3 з ОСОБА_3 указували на участь ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу та вбивства ОСОБА_12, показання ОСОБА_1 про його непричетність до вчинення цих злочинів суд першої інстанції обґрунтовано розцінив як намір уникнути відповідальності за скоєний злочин.

У зв'язку з цим, аналогічного змісту доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1, колегія суддів розцінює як безпідставні. Що стосується посилань засудженого на показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які на думку засудженого підтвердили факт його перебування у момент вчинення злочину в іншому місці, то з врахуванням встановлених по справі обставин суд першої інстанції також обґрунтовано визнав показання цих осіб недостовірними, навівши у мотивувальній частині вироку відповідні мотиви, і прийняв правильне рішення про постановлення окремої ухвали на адресу прокурора м. Сєвєродонецька для вирішення питання порушення проти перелічених свідків кримінальної справи за дачу завідомо неправдивих показань.

Також безпідставними і такими, що суперечать встановленим по справі фактичним обставинам, вважає колегія суддів посилання у скаргах засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_6 на відсутність у ОСОБА_2 умислу на вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 і недоведеність його причетності до вчинення цього злочину.

У судовому засіданні досліджувались матеріали досудового слідства, які свідчать про те, що на протязі усього досудового слідства ОСОБА_3, в ході допитів, при відтворенні обставин та обстановки події та під час проведення інших слідчих дій давав послідовні, однакові показання про те, що бейсбольною бітою він теж завдавав удари потерпілому ОСОБА_12 по голові Фактично, у судовому засіданні ОСОБА_3 підтердив достовірність цих показань.

Посилання ОСОБА_2 на те, що під час досудового слідства до нього застосовувались недозволені заходи судом перевірялись і не знайшли свого підтвердження.

Дані висновків проведених по справі судово-медичних і криміналістичних експертиз підтверджують можливість заподіяння тілесних ушкоджень, виявлених на трупі ОСОБА_12, при указаних в показаннях ОСОБА_2 обставинах.

Приймаючи це до уваги, а також враховуючи безпосередні обставини, при яких засуджені напали на ОСОБА_12, особливості використаних ними предметів для заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, характер та локалізацію цих ушкоджень, дані висновків судово-медичних експертиз про причину смерті ОСОБА_12, колегія суддів вважає обґрунтованими і аргументованими викладені у вироку висновки суду першої інстанції щодо наявності у діях засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, при вчиненні розбійного нападу шляхом проникнення у житло потерпілого, умислу на позбавлення життя ОСОБА_12

У зв'язку з цим, по даному епізоду кваліфікація дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за пунктами 6,12 ч.2 ст. 115 і ч.4 ст. 187 КК України є правильною.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими викладені у касаційних скаргах захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_3 доводи про відсутність доказів участі ОСОБА_3 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_12

Як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував не тільки вчинення будь-яких дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілого, а й обізнаність щодо намірів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинити умисне вбивство ОСОБА_12

Не підтверджували це у своїх показаннях засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Свої висновки про причетність ОСОБА_3 до вбивства ОСОБА_12 суд першої інстанції обґрунтував посиланнями на показання засудженого ОСОБА_2, які він давав під час досудового слідства.

У той же час, в судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував участь ОСОБА_3 у вчиненні указаного злочину.

Беручи до уваги суперечливість та непослідовність показань ОСОБА_2 стосовно участі ОСОБА_3 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_12, і, враховуючи відсутність будь-яких інших достовірних доказів, які б об'єктивно свідчили про причетність ОСОБА_3 до вчинення умисного вбивства потерпілого або його сприяння заподіяння смерті ОСОБА_12, колегія суддів вважає правильним вирок у цій частині скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину.

Разом з тим, з врахуванням встановлених по справі й викладених у вироку обставин участі засудженого ОСОБА_3 у заволодінні грошима ОСОБА_12, правильними вбачаються висновки суду першої інстанції щодо участі засудженого у вчиненні розбійного нападу на потерпілого і кваліфікація цих дій ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 187 КК України.

Що стосується призначення за вчинені злочини покарання засудженим ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1, а також ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, то вирішення цього питання судом першої інстанції відповідає положенням ст. 65 КК України. Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, характеризуючі засуджених дані, роль кожного із них при вчиненні злочинів, обставини, що пом'якшують покарання, у тому числі й ті, на які є посилання у касаційних скаргах.

Підстав для пом'якшення призначеного засудженим покарання колегія суддів не вбачає.

Згідно положень, передбачених у п.13 Прикінцевих та перехідних положень до КК України (2341-14) (2001 р.), у разі призначення особі покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності цим Кодексом, застосовується стаття 42 КК України (1960 р.). У зв'язку з цим, колегія суддів, на підставі ст. 395 КПК України, вважає необхідним внести у вирок відповідні зміни у частині, що стосується визначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів, вчинених ним у 1998 році.

Як видно із матеріалів даної кримінальної справи, на початку досудового слідства ОСОБА_3, як особі, підозрюваній у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, були роз'яснені його процесуальні права, у тому числі, право на захист. Зміст відповідного протоколу від 25 січня 2008 року свідчить про те, що від участі захисника ОСОБА_3 відмовився, що не суперечить вимогам КПК України (1001-05) . Але, вже 27 січня 2008 року, постановою слідчого до участі у справі в якості захисника ОСОБА_3 було допущено адвоката ОСОБА_19 Надалі, право ОСОБА_3 мати захисника в ході досудового слідства, також належним чином було забезпечено.

У зв'язку з цим посилання у касаційних скаргах захисника і засудженого на порушення прав ОСОБА_3 на захист на початку досудового слідства є безпідставними.

Інших порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок, по справі не виявлено.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги захисників ОСОБА_4, ОСОБА_6, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Луганської області від 30 грудня 2008 року щодо ОСОБА_3 в частині його засудження за п.п. 6,12 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно ст. 395 КПК України цей вирок щодо ОСОБА_7 змінити і вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. - 215-3 КК України (1960 р.) та ч.3 ст. 189 КК України (2001 р.), до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, на підставі ч. 1 ст. 42 КК України (1960 р.) замість ч. 1 ст. 70 КК України (2001 р.).

В решті цей же вирок щодо ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без зміни.