Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у місті Києві 3 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 липня 2009 року, яким ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має, засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі, ч. 2 ст. 191 КК України на один рік обмеження волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, не призначено.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_5 остаточно призначено один рік шість місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк один рік шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КК України ОСОБА_5 від цього додаткового покарання звільнено.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, працюючи на посаді начальника Кременчуцької автоколони автобази Південної залізниці та будучи матеріально-відповідальною особою, в порушення вимог п. 2 розділу 2 Посадової інструкції начальника Кременчуцької автоколони автобази Південної залізниці протягом січня – лютого 2009 року з метою привласнення дизельного пального цього підприємства, яке йому було ввірене та перебувало в його віданні, склав та видав товарно-транспортні накладні та подорожні листи, в яких указав неправдиві відомості про надання автомобілем цієї автоколони ЗІЛ-133 ГЯ, державний номер НОМЕР_1, транспортних послуг вагонному депо Кременчук, які фактично не надавалися. В результаті таких дій ОСОБА_5 привласнив 286 л. дизельного пального на загальну суму 1302 грн. 23 коп.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи наявність підстав для застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України, посилається на необґрунтованість звільнення його відповідно до ст. 69 КК України від додаткового покарання, що призвело до його м’якості, а також на неправильне застосування вказаної норми закону, а саме, застосування її не при призначенні покарання за окремі злочини, а при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України, з огляду на що просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Твердження прокурора у касаційному поданні про безпідставність застосування до ОСОБА_5 ст. 69 КК України та звільнення його від додаткового покарання ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове.

Зазначені вимоги закону судом не виконано.

Згідно із вироком ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України, санкції яких передбачають додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як обов’язкове.

Як убачається зі змісту вироку, мотивуючи висновок про можливість непризначення ОСОБА_5 додаткового покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами невеликої та середньої тяжкості, ступінь здійснення злочинного наміру, особу засудженого, його позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, притягнення до кримінальної відповідальності вперше.

Що ж стосується обставин, які пом’якшують покарання, такими суд визнав наявність на утриманні ОСОБА_5 батька похилого віку, відшкодування в повному обсязі завданої шкоди, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, матеріальне становище засудженого.

При цьому суд не зазначив, яким чином визнані пом’якшуючими покарання обставини та дані про особу засудженого істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні дані про матеріальне становище ОСОБА_5, тому висновок про наявність такої пом’якшуючої покарання обставини є сумнівним.

Суперечить матеріалам кримінальної справи й посилання суду на утримання ОСОБА_5 батька похилого віку, оскільки згідно із наявними відомостями останні проживають за різними адресами (т. 4 а.с. 137, 138), дані, які б свідчили про надання засудженим батьку постійної матеріальної чи іншої допомоги, відсутні.

Поза увагою суду залишилося й те, що вчинення вказаних злочинів ОСОБА_5 стало можливим лише у зв’язку із перебуванням у його віданні матеріальних цінностей та з використанням свого службового становища начальника Кременчуцької автоколони автобази Південної залізниці, а також тривалість та систематичність злочинних епізодів.

Також згідно із даними наданої суду першої інстанції характеристики ОСОБА_5 (т.4 а.с.137) останній після вчинення вказаних злочинів продовжив працювати на посаді начальника Кременчуцької автоколони автобази Південної залізниці. Тому відсутність обмеження у використанні засудженим наданих йому як службовій особі повноважень по розпорядженню матеріальними цінностями не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.

Отже, суд, застосовуючи ст. 69 КК України, на обґрунтування свого рішення не навів переконливих доводів, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_5 злочинів, і дають підстави для непризначення засудженому додаткового покарання.

Також правомірними є і посилання прокурора про неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.п. 8,16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями (частинами статей) КК України (2341-14) , суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожен злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України. Призначення додаткового покарання, як і основного, та застосування ст. 69 КК України лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.

Усупереч цьому суд після призначення ОСОБА_5 основного покарання за кожен злочин додаткове у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, призначив за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України, а далі, керуючись ч. 2 ст. 69 КК України, звільнив ОСОБА_5 від цього додаткового покарання.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 69 КК України при наявності до того підстав особа не звільняється від додаткового покарання, а воно йому не призначається.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_5 не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим він підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суд має врахувати наведене і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, –

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити.

Вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.