Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Кравченко Є.С.

розглянула у судовому засіданні 7 травня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Одеської області на постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1

Вироком Приморського районного суду м.Одеси від 11 липня 2008 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

несудиму,

- за ч.2 ст. 190 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки,

- за ч.3 ст. 190 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки,

- за ч.4 ст. 190 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації всього особистого її майна,

- за ч.1 ст. 209 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права займатися комерційною діяльністю строком на 3 роки,

- за ч.1 ст. 202 КК України до обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання - 5 років позбавлення волі без конфіскації всього особистого її майна, з позбавленням права займатися комерційною діяльністю строком на 3 роки, зі звільненням від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Судом вирішений цивільний позов.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що вона, зареєструвавшись 23.10.1998 року в Київській районній адміністрації м.Одеси як суб'єкт підприємницької діяльності, 29.12.1999 року отримала ліцензію дійсну з 29.12.1999 року по 30.12.2002 року на право займатися підприємницькою діяльністю - посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном, а 29.12.2002 року - ліцензію на право організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму і екскурсійної діяльності дійсну з 13.12.2002 року по 13.12.2005 року.

У період з 14.11.2001 року по 23.06.2005 року ОСОБА_1, достовірно знаючи, що такі види діяльності є законними тільки за умови наявності трудових договорів з іноземними працедавцями і не маючи можливості надати посередницькі послуги з працевлаштування і туризму у зв'язку з відсутністю таких договорів, умисно, з корисливих мотивів з метою заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою заключала з громадянами фіктивні договори на надання консультаційних послуг, а також приймала заяви від громадян на такі послуги, надаючи їм розписки про одержання грошових коштів. Заволодівши, таким чином, грошовими коштами громадян, які зверталися до неї з приводу туристичних подорожей і працевлаштування за кордоном, за обставин, викладених у вироку.

Крім того, 25.10.2002 року ОСОБА_1 з метою вчинення угод з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме - придбала квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, за 8966 грн., легалізувавши їх таким чином.

Крім того, ОСОБА_1 як суб'єкт підприємницької діяльності в порушення Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) від 02.06.2005 року і наказу Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва "Про затвердження ліцензійних умов для провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном" від 19.12.2001 року в період з 30.12.2002 року по 23.06.2005 року здійснювала діяльність, що містить ознаки господарської і підлягає ліцензуванню, а саме - діяльність по наданню населенню посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном без одержання на це ліцензії.

Таким чином, унаслідок здійснення господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном без передбаченої законом ліцензії ОСОБА_1 отримала доход у сумі 420645,4 грн., що в 2403,69 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є великим розміром.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2008 року вирок залишений без зміни.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень, як незаконних, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ОСОБА_1 внаслідок м'якості, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує на те, що суд необгрунтовано не застосував до засудженої за ч.1 ст. 209 КК України конфіскацію грошових коштів або іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацію майна, як це передбачено санкцією зазначеної статті. Також вважає необгрунтованим застосування до засудженої ст.ст. 69, 75 КК України. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подання має бути задоволене з таких підстав.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів та кваліфікація її дій за ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 190, ч.4 ст. 190, ч.1 ст. 209, ч.1 ст. 202 КК України є законними й обгрунтованими, і в поданні прокурором не оспорюються.

Проте, суд, призначивши ОСОБА_1 за ч.1 ст. 209 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займатися комерційною діяльністю строком на 3 роки (хоча санкція статті такий строк передбачає до 2-х років), без мотивування у вироку не призначив їй додаткове покарання, передбачене санкцією даної статті як обов'язкове, а саме - конфіскацію коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та конфіскацію майна.

Крім того, мотивуючи рішення про можливість застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України, суд послався лише на одну із зазначених у ч.1 ст. 66 КК України, обставину - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, в той час як ч.1 ст. 69 КК України передбачає таке застосування лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Згідно ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, особи винної та її відношення до скоєного, послався на те, що вона частково відшкодувала заподіяну шкоду і досягла пенсійного віку.

Разом із тим, суд повною мірою не врахував того, що ОСОБА_1, будучи особою пенсійного віку, протягом 4-х років займалася злочинною діяльністю, внаслідок чого у кримінальній справі визнано потерпілими декілька десятків громадян, відшкодована нею частково шкода є незначною.

Таким чином, суд обмежився формальним переліком обставин, які, на його думку, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, стали підставою для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Тому доводи прокурора у касаційному поданні про м'якість призначеного покарання засудженій та неправильне застосування кримінального закону є обгрунтованими. Вирок та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого належить перевірити всі матеріали справи, звернути увагу на допущені недоліки, усунути їх і в разі доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів, призначене їй покарання слід вважати м'яким.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.