Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 3 червня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Вироком Сакського міськрайонного суду АР Крим від 24 листопада 2008 року

ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця АДРЕСА_1

судимого 28 грудня 2000 року за ч.1 ст. 101 КК України

(1960 року) на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,

звільненого за відбуттям покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим від 3 лютого 2009 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 1 серпня 2007 року за попередньою змовою з ОСОБА_6, засудженим за вчинення цього злочину іншим вироком, вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_7 При цьому згідно розподілу ролей ОСОБА_5 спостерігав за навколишньою обстановкою за рогом будинку, а ОСОБА_6, підібравши на місці злочину палицю, напав на потерпілого, який пересувався в інвалідній колясці, спричинив йому палицею легкі та середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, та заволодів його грошима в іноземній валюті та гривнях на загальну суму 37 759 грн., які в подальшому передав ОСОБА_5

У касаційному поданні та касаційній скарзі, які аналогічні за змістом, прокурор та засуджений порушують питання про зміну судових рішень та перекваліфікацію дій ОСОБА_5 на ч. 2 ст. 186 КК України у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону. Зазначають, що домовленість між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 була направлена на відкрите заволодіння майном потерпілого, а не на напад із застосуванням насильства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення скарги та подання без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарги та подання, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Доводи у касаційних скарзі та поданні про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_5 є необґрунтованими.

Згідно встановлених судом фактичних обставин справи, відповідно до розподілу ОСОБА_5 як організатором злочину ролей, він спостерігав за навколишньою обстановкою, в той час як усі активні дії виконував ОСОБА_6 Згідно пояснень обох засуджених, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_6 лише зіштовхнути потерпілого з інвалідної коляски.

Разом із тим, з показань ОСОБА_6 убачається, що коли вони разом йшли до місця злочину, він підібрав біля дороги дерев’яну палицю, вирішивши учинити напад із її допомогою.

Отже, ОСОБА_5 був обізнаний про те, що ОСОБА_6 йшов вчиняти злочин щодо особи, яка має фізичні вади, будучи озброєним дерев’яною палицею, й застосування насильства з її допомогою могло стати небезпечним для життя та здоров’я потерпілого.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Однак у даному випадку ОСОБА_5 міг передбачити суспільно-небезпечні наслідки, що настали, та свідомо припускав їх настання.

Тому за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та касаційне подання прокурора залишити без задоволення.