Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 1 червня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2010 року щодо нього.

Вироком Великобурлуцького районного суду Харківської області від 25 листопада 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Зелений Гай Великобурлуцького

району Харківської області, жителя АДРЕСА_1,

такого, який не має судимості

було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2085 грн матеріальної та 2000 грн. моральної шкоди; судові втрати у сумі 812 грн 59 коп.

Вирішена доля речових доказів у справі.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2010 року апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково.

Вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 25 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 у частині призначеного покарання скасовано.

ОСОБА_5 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Із мотивувальної частини вироку виключено вказівку суду про обставинну, яка обтяжує покарання – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.

За вироком суду, ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 31серпня 2009 року приблизно о 20 годині, керуючи автомобілем ВАЗ - 2121, державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Леніна зі сторони вул. Свердлова смт Великий Бурлук Харківської області, будучи осліпленим світлом фар зустрічного автомобіля, порушив п.п. 12.3, 19.3 Правил дорожнього руху та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_7, який рухався по краю проїжджої частини дороги в попутному напрямку.

Від отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_7 помер на місці події.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію його дій, просить вирок апеляційного суду змінити у зв’язку із суворістю призначеного покарання. Засуджений, посилаючись на пом’якшуючі покарання обставини, дані, що його характеризують, просить визначити покарання призначене районним судом.

Засуджений вважає, що апеляційний суд не врахував усіх пом’якшуючих покарання обставин, а призначив покарання, що не відповідає принципам справедливості. Зокрема, на його думку не враховано щире каяття, стан його здоров’я, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, позитивні характеристики, у справі відсутні обставини, що обтяжують покарання. За викладених обставин засуджений вважає, що апеляційний суд не мав права призначати покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Казнадзея В.В. про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху та вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої настала смерть потерпілого ОСОБА_7, з яким погодився суд апеляційної інстанції і правильність якого не окаржується, стверджений доказами, котрим суд дав належну оцінку і є правильним.

Злочинні дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, що теж засудженим не заперечується.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом’якшують покарання. Зокрема апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_5, урахував як щире каяття, так і позитивні характеристики, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та всі ті обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, і визначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Колегією суддів також враховано допущені порушення п.п. 4.1, 4.4 Правил дорожнього руху (1094-93-п) потерпілим ОСОБА_7 Своє рішення про необхідність застосувати до ОСОБА_5 більш суворе покарання, апеляційний суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. У даному випадку призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для пом’якшення покарання колегія суддів не знаходить.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2010 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.