Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 27 травня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Слов’яносербського районного суду Луганської області від 12 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2009 року,

Вироком Слов’яносербського районного суду Луганської області від 12 травня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше неодноразово судимого, останній раз

25.07.2005 року Миколаївським районним

судом Миколаївської області за ч.3 ст. 185, 71

КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі;

звільненого 28.12.2007 року умовно-достроково

на 6 місяців 28 днів,

засуджено за ч.3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 засуджено за те, що він 30 грудня 2008 року на на АДРЕСА_1 Слов’яносербського району Луганської області, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, повторно проник у приміщення магазину-кафе "Хуторок" звідки викрав належне потерпілому ОСОБА_6 майно та гроші на загальну суму 2305 грн. 50 коп..

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 стверджує, що досудове слідство та судовий розгляд проведено неповно, однобічно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що із зазначеного магазину-кафе викрав ящик цигарок "Бонд" або інші та гроші у сумі 380 грн.. Твердить, що у магазині-кафе не могло бути грошей у сумі 1040 грн., оскільки він працював у ньому сторожем і знав, що виручки в таких розмірах не було. Просить врахувати ту обставину, що він має на утриманні малолітню дитину, застосувати ст.ст. 75, 76 КК України та звільнити від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав вирок законним і обгрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, суд визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненому злочині, яка грунтується на допустимих і достатніх доказах, котрі ретельно досліджені у судовому засіданні.

Із показань потерпілого ОСОБА_6 убачається, що з його кафе було викрадено належне йому майно. Зі слів ОСОБА_7 йому стало відомо, що той бачив як з будинку ОСОБА_5 вийшло два чоловіка, один з яких був ОСОБА_5, і на плечах вони несли мішки. Він запропонував ОСОБА_5 повернути майно в магазин, але той відповів, що йому все байдуже. Напроти АДРЕСА_2 вони знайшли два мішки, які несли ОСОБА_5 та інша особа.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 показали, що вони бачили як з будинку Петрової виходили ОСОБА_5 та інший чоловік, які несли мішки за плечима. ОСОБА_7 пропонував ОСОБА_5 повернути мішки в магазин, але той відмовився. В подальшому ОСОБА_7 знайшов ці мішки в кінці вулиці.

Згідно даних протоколів огляду місця події, виявлення та вилучення напроти АДРЕСА_2 були виявлені два капронових мішки, в яких знаходилось майно, викрадене з магазину.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 185 КК України є правильною.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, суд в достатній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше був судимий, за місцем проживання характеризується негативно, скоїв злочин в стані алкогольного сп’яніння. Призначене покарання ОСОБА_5 в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати, що покарання є занадто суворим і внаслідок цього несправедливим не вбачається.

Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_5 більш м’якого покарання у скарзі не наведено, а тому у задоволенні скарги необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, вирок Слов’яносербського районного суду Луганської області від 12 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.