Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 27 травня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року щодо нього.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця міста Миколаєва, раніше судимого, востаннє 28 квітня 2001 року за ч. 2 ст. 229-1, ст. 43 КК України на шість років шість місяців позбавлення волі, звільненого 18 липня 2007 року за відбуттям покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 310 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.

Вироком апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 в частині його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України скасовано. Ухвалено вважати його засудженим за ч. 2 ст. 310 КК України на чотири роки позбавлення волі. У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, у невстановлений день та час біля сміттєвих баків, розташованих на розі АДРЕСА_1, знайшов насіння коноплі, яке незаконно висадив на своїй земельній ділянці та вирощував.

6 серпня 2009 року ввечері за місцем мешкання ОСОБА_5 було виявлено та вилучено сорок два кущі нарковмісної рослини коноплі, яку він вирощував без мети збуту.

У своїй касаційній скарзі засуджений посилається на призначення йому надмірно суворого покарання. За змістом скарги просить вирок апеляційного суду змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, дав детальні показання щодо його вчинення, у зв’язку з чим інші докази відповідно до вимог ст. 299 КПК України не досліджувалися.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, не оспорюється і в касаційній скарзі.

Дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковано судом за ч. 2 ст. 310 КК України, що також не оспорюється в касаційній скарзі.

На думку колегії суддів, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_5 покарання за вчинений ним злочин відповідає вимогам ст. 65 КК України. Призначаючи покарання винному, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_5, який раніше був засуджений за вчинення тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, обставини, що пом’якшують покарання.

Належним чином умотивувавши своє рішення, апеляційний суд призначив ОСОБА_5 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а тому підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року щодо нього – без зміни.