Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 25 травня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2009 року щодо ОСОБА_3

Вироком суду

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя с. Липчанівка

Ізюмського району Харківської області,

такого, що не мав судимості,

засуджено до обмеження волі:

- за ч. 1 ст. 296 КК України на строк три роки;

- за ст. 128 КК України на строк два роки.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_3 за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк чотири роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації.

Постановлено стягнути із ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 12 425 грн 27 коп. та моральної шкоди – 20 000 грн.

Як визнав суд, 23 травня 2009 року, приблизно о 23 годині, ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на проїжджій частині дороги по вул. Миру у с. Липчанівка Ізюмського району Харківської області, біля сільського будинку культури, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи із особливою зухвалістю, не маючи умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, завдав ОСОБА_1 удар кулаком в обличчя, від чого останній впав, вдарившись головою об асфальтне покриття дороги. Внаслідок злочинних дій потерпілому ОСОБА_1. заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

В апеляційній інстанції вирок щодо ОСОБА_3 не оскаржувався.

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на додаткове розслідування. Представник потерпілого вважає, що судове слідство проведено неповно та однобічно, наводить доводи щодо неправильної кваліфікації злочинних дій засудженого та призначення невиправдано м’якого покарання. Вважає, що дії ОСОБА_3 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 296 КК України, оскільки хуліганство він вчинив у групі осіб. Також потерпілий вважає, що засуджений умисно заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Вказує на те, що не всіх осіб, які вчинили хуліганські дії, притягнуто до кримінальної відповідальності та безпідставно не визнано потерпілим у справі ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді, прокурора Сенюк В.О., яка не підтримала касаційну скаргу представника потерпілого, разом із тим просила в порядку ст. 395 КПК України вирок щодо ОСОБА_3 змінити та виключити із його обвинувачення ст. 128 КК України як зайву, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги представника потерпілого, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Висновок суду щодо причетності ОСОБА_3 до вчинення злочинів, у касаційній скарзі не оспорюється.

Разом із тим, призначаючи винному покарання, суд, не дотримався вимог ст. 65 КК України, належним чином не урахував усі обставини справи, пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини та призначив винному покарання, що не відповідає тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засудженого внаслідок м’якості.

Так, мотивуючи своє рішення щодо можливості виправлення ОСОБА_3 без ізоляції його від суспільства, місцевий суд послався на те, що він характеризується позитивно, судимості не мав, у вчиненому винним себе визнав та щиро розкаявся.

Разом із тим, поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_3 вчинив злочини у стані алкогольного сп’яніння, матеріальну та моральну шкоду потерпілому не відшкодував. Не звернув увагу місцевий суд і на тяжкість наслідків вчинених засудженим злочинів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, не може бути достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, оскільки є занадто м?яким.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника потерпілого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду – скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді суд має розглянути справу щодо ОСОБА_3 з дотриманням чинного законодавства та прийняти законне і обґрунтоване рішення в частині призначення покарання. Крім того, місцевим судом обов’язково мають бути перевірені й інші доводи представника потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2009 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж місцевого суду в іншому складі суддів.