Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 20 травня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 липня 2008 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 187 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 115 КК України на десять років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно йому призначено десять років позбавлення волі,

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що він 25 червня 2006 року у стані сп’яніння на зупинці громадського транспорту "вул. Одеська" у м. Харкові, застосовуючи до ОСОБА_2 насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, відкрито заволодів його мобільним телефоном "Соні Еріксон" з сім-карткою та навушниками на суму 1.160 грн.

26 червня 2006 року ОСОБА_1, перебуваючи в якості пасажира у салоні автомобіля "Опель-кадет" під керуванням ОСОБА_3, на зупинці громадського транспорту "Южнопроектна" у м. Харкові вчинив розбійний напад на водія, під час якого, погрожуючи потерпілому невстановленим слідством гострим предметом, заволодів мобільним телефоном "Самсунг" з сім-карткою на суму 829 грн.

21 липня 2006 року ОСОБА_1 під час застілля, що відбувалося у квартирі АДРЕСА_1, з неприязні убив ОСОБА_4 Він збив потерпілого з ніг, наніс йому серію ударів кулаками в різні частини тіла, після чого обкрутив навколо шиї ОСОБА_4 знайдений тут же антенний дріт і задушив його.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2009 року вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок і ухвалу щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд. Твердить, що суд не врахував належним чином дані про особу засудженого та ступінь тяжкості вчинених злочинів і призначив йому м’яке покарання. Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією прокурора, не звернув уваги на зазначені обставини і допустив власні порушення норм КПК України (1001-05) .

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що підстав для його задоволення немає.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, матеріалами справи доведена, і в касаційному поданні під сумнів не ставиться так само як і правильність кваліфікації його злочинних дій за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 і ч. 1 ст. 115 КК України.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, яке, на думку прокурора, є м’яким і не відповідає вимогам закону, то з цими доводами погодитися не можна.

У даному конкретному випадку суд, як видно з вироку, виходив із сукупності всіх обставин справи, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані, які характеризують особу засудженого, і ті обставини, що обтяжують і пом’якшують покарання. Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_1 вчинив два тяжких злочини і один – особливо тяжкий злочин, під час вчинення грабежу він перебував у стані сп’яніння, а разом із тим, що він позитивно характеризувався за місцем проживання, судимостей не мав, тому призначив засудженому покарання в межах санкцій частин статей інкримінованих йому злочинів. Вважати таке рішення суду необґрунтованим і таким, що суперечить загальним засадам призначення покарання, підстав немає.

З правильністю такого рішення небезпідставно погодилася апеляційна інстанція.

Будь-яких даних про упередженість судових інстанцій або невиконання ними норм КПК України (1001-05) , які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити прокурору в задоволенні касаційного подання.