Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 20 травня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними поданням прокурора та скаргами засудженого ОСОБА_1 і адвоката ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 9 лютого 2010 року, яким частково скасовано вирок Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2009 року про засудження

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнення його від відбування покарання з випробуванням на два роки з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 3, 4 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50.000 грн. на відшкодування моральної шкоди,

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 листопада 2008 року, керуючи автомобілем ВАЗ 21081, д.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, та рухаючись по вул. Г.Сталінграда в м. Знам’янка Кіровоградської області зі сторони вул. Харківської у напрямку вул. Галочкіна, порушив вимоги п. п. 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху (1094-93-п) і, не справившись з керуванням, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5, що спричинило смерть потерпілого, а сам у порушення вимог п. п. 2.10, 9.10 Правил дорожнього руху утік з місця ДТП.

Своїм вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і направити кримінальну справу на новий апеляційний розгляд. Не оспорюючи правильності встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та юридичної оцінки злочинних дій засудженого, вважає, що вирок апеляційного суду постановлено з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 365 КПК України призначив винуватому додаткове покарання, про яке питання в апеляціях не ставилося.

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та направити справу на новий судовий розгляд. Вказує, що досудове і судове слідство було проведено однобічно, неповно, з істотним порушенням норм КПК (1001-05) , а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Твердить, що ДТП сталася не з його вини і він не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода. Вважає, що в основу вироку судові інстанції поклали неправдиві показання свідків та завідомо неправильний висновок експертизи, а інші докази, які могли істотно вплинути на правильність їхніх висновків, до уваги не взяли.

Захисник – адвокат ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі також ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи щодо ОСОБА_1 на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказує, що в діях його підзахисного відсутній склад злочину, бо дорожньо – транспортна пригода сталася з вини самого потерпілого, який несподівано вискочив на проїжджу частину дороги, і ОСОБА_1 не мав реальної можливості уникнути ДТП.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка вважала, що касаційні скарги засудженого та адвоката задоволенню не підлягають, частково підтримала касаційне подання і просила змінити вирок апеляційного суду, виключивши з нього рішення суду про призначення засудженому додаткового покарання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, матеріалами справи доведена.

Свої висновки судові інстанції належним чином мотивували.

Як убачається з власних показань засудженого ОСОБА_1, вечором 14 листопада 2008 року він, керуючи автомобілем і здійснюючи маневр об’їзду перешкоди, різко змістився вліво, дивлячись при цьому лише в праві бокові вікна, а коли попереду біля лівого краю дороги по ходу свого руху помітив пішохода, не встиг загальмувати і допустив на нього наїзд лівою частиною автомобіля. Після ДТП, твердив засуджений, він з місця пригоди утік.

За словами свідка – очевидця ОСОБА_6, коли вони з потерпілим йшли уздовж дороги, несподівано з’явився автомобіль під керуванням засудженого, який на великій швидкості збив ОСОБА_5, від чого хлопець на місці помер, а автомобіль трохи призупинився і поїхав далі.

Ці показання свідка ОСОБА_6 знайшли підтвердження сукупністю всіх інших доказів у справі, у тому числі показаннями свідка ОСОБА_7 про те, що автомобіль ВАЗ 21081 червоного кольору, рухаючись зі швидкістю 90 км/год. та виконуючи маневр обгону, виїхав на зустрічну смугу руху і вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5, показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які виявили потерпілого на узбіччі мертвим, тими даними, що містяться у протоколах огляду місця події, у висновках судової авто-технічної експертизи про те, що водій ОСОБА_1 керував технічно справним автомобілем і мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, ті його дії, які суперечили вимогам п. п. 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху (1094-93-п) , знаходилися у прямому причинному зв’язку з ДТП і її наслідками, а також висновками судово-медичної експертизи про кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5, та причини настання його смерті.

Аналіз всіх доказів дав судовим інстанціям підстави для рішення про те, що ОСОБА_1 вчинив діяння, яке за своїми ознаками утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Що стосується виду і міри покарання, призначеного ОСОБА_1 апеляційним судом, то з таким рішенням колегія суддів погоджується.

Як убачається з вироку, місцевий суд при вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_1 всупереч положенням ст. 65 КК України недостатньо повно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і дані про особу винуватого, який вчинив тяжкий злочин, після чого з місця пригоди втік, сховав транспортний засіб і сам переховувався в іншій області. Поза увагою місцевого суду також залишилася думка потерпілого, який просив позбавити ОСОБА_1 волі на максимальний строк, передбачений в санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Тому апеляційний суд обґрунтовано визнав рішення місцевого суду про застосування до засудженого положень ст. 75 КК України незаконним, скасував його і постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися з призначенням ОСОБА_1 апеляційним судом додаткового покарання. Як убачається з матеріалів справи, в апеляціях потерпілого ОСОБА_3 і прокурора ставилося питання лише про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі. Апеляційний суд, розглядаючи справу, всупереч вимогам ст. 365 КПК України вийшов за межі апеляцій і призначив винуватому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки. Зазначене рішення апеляційного суду є незаконним і підлягає скасуванню.

Будь-яких інших порушень норм матеріального або процесуального закону, на що вказується у касаційних скаргах та які були б підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити частково, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 9 лютого 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити з нього рішення суду про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.