Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у місті Києві 20 травня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення.

Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2009 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 89 КК України судимості не має,

на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 128 КК України, а кримінальну справу закрито.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2009 року постанову залишено без змін.

Згідно з постановою суду ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 30 березня 2008 року приблизно о 20 год. 20 хв. в смт. Заболотів Снятинського району Івано – Франківської області неподалік ресторану "Веселка" на ґрунті неприязних відносин учинив сварку із ОСОБА_1 і, коли останній схопив його за комір верхнього одягу, з метою звільнитися пальцями правої руки відштовхнув ОСОБА_1 в обличчя, внаслідок чого з необережності спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді підкон’юктивного розриву склери лівого ока.

У касаційному поданні прокурор, вказуючи на невідповідність вимогам кримінально – процесуального закону постанови суду, який, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії, не встановив доведеність пред’явленого йому обвинувачення, та не навів доказів його винуватості, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

За змістом касаційної скарги та доповнень потерпілий, посилаючись на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ст. 128 КК України з огляду на наявність в останнього умислу на спричинення йому тяжкого тілесного ушкодження, просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. Окрім того, потерпілий зазначає, що апеляційний суд при розгляді його апеляції істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, оскільки, обґрунтовуючи в ухвалі правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст. 128 КК України, послався на недопустимі докази.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, вважав, що касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально – процесуального закону, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних подання та скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, а касаційне скарга потерпілого частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 282 КК України та роз’яснень, що містяться в п.п. 2, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) , при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину й особа винна у його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України (2341-14) . Окрім того, постанова має бути мотивованою.

Зазначених вимог закону суд не дотримав.

Зокрема, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 128 КК України на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року, суд не навів доказів на підтвердження обвинувачення, яке судом визнане доведеним та не встановив факт наявності у діянні ОСОБА_2 складу злочину.

З огляду на таке правомірними є твердження прокурора у касаційному поданні про те, що вказані порушення судом вимог кримінально – процесуального закону є істотними, через які судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Окрім того, не погоджуючись із постановою суду, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій серед іншого вказував на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ст. 128 КК України.

Апеляційний суд залишив указану апеляцію без задоволення, а постанову районного суду без змін, констатуючи правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_2 за ст. 128 КК України. При цьому апеляційний суд, обґрунтовуючи свої висновки, навів в ухвалі зміст доказів, які судом першої інстанції не проаналізовано та не оцінено, хоча й досліджено у судовому засіданні. Отже, апеляційний суд вийшов за межі наданих йому процесуальних повноважень, оскільки, порушуючи принцип безпосередності дослідження доказів, дав їм оцінку, визнавши такими, що підтверджують висновки суду першої інстанції, тоді як у своїй постанові висновки щодо винуватості ОСОБА_2 та кваліфікації його дій цей суд фактично не зробив та не мотивував.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_1 подав зауваження на протокол судового засідання, вказуючи, що в ньому зміст його показань, а також показання ряду свідків викладені неповно, що має значення для кваліфікації дій ОСОБА_2 Розглянувши зазначені зауваження, головуючий по справі суддя посвідчив їх правильність, погоджуючись із такими недоліками протоколу судового засідання (а.с. 199).

Незважаючи на таке застереження, апеляційний суд послався на ці докази й обґрунтував ними висновок про відсутність у діях ОСОБА_2 ознак більш тяжкого, ніж передбаченого ст. 128 КК України, злочину.

Таким чином, апеляційний суд при розгляді апеляції потерпілого також допустив істотне порушення вимог кримінально – процесуального закону, у зв’язку з чим скасуванню підлягають постанова районного суду та ухвала апеляційного суду, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого слід урахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано – Франківської області від 29 липня 2009 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.