Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 20 травня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_1

Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2009 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 382 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків строком на один рік.

Н підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України.

За ч. 1 ст. 175 КК України та ч. 1 ст. 133 КК України (1960 року) ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2009 року вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 382 КК України та звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України скасовано та виправдано її за відсутністю в діях складу злочину.

Справу відносно ОСОБА_1 в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 175 КК України закрито за відсутністю в її діях складу злочину.

У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи керівником ТОВ "Гранд-Авто", з мотивів помсти, незаконно видала 31 липня 2000 року наказ про оголошення догани ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а 7 серпня 2000 року незаконно звільнила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з роботи.

Крім того, на думку органу досудового слідства, після поновлення ОСОБА_3 на роботі на підставі рішення суду ОСОБА_1 своєчасно не видала відповідний наказ та не виплатила заробітну плату за час вимушеного прогулу, а 7 червня 2001 року повторно незаконно звільнила ОСОБА_3 з роботи.

ОСОБА_1 обвинувачувалася і в тому, що умисно не виконала рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2001 року про стягнення з ТОВ "Гранд-Авто" на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Також ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона умисно, на порушення вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України, ст.ст. 15, 24, 36 Закону України "Про оплату праці", маючи реальну можливість, безпідставно, не виплачувала працівникам підприємства, яке очолювала, заробітну плату в період з січня 2000 року по січень 2001 року.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставне виправдання ОСОБА_1 судами першої й апеляційної інстанцій за пред’явленим їй обвинуваченням, зазначаючи про те, що в справі міститься достатньо доказів винуватості ОСОБА_1

Крім того, прокурор вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України.

У поданні міститься прохання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на часткову підтримку подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Виходячи зі змісту вказаної норми закону, у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, та висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення.

При цьому, відповідно до ст. 67 КПК України, оцінку джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, суд має здійснити шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів.

Проте зазначені вимоги закону при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_1 у повній мірі дотримані не були, а висновки судових інстанцій щодо її невинуватості є передчасними.

Як видно з вироку суду першої інстанції, у ньому викладені показання, допитаних у судовому засіданні потерпілих та свідків, перелічені досліджені в судовому засіданні документи, проте, на порушення вимог ст. 334 КПК України, взагалі відсутній аналіз та оцінка цих доказів на обґрунтування того, які з них та чому прийняті судом і покладені в основу його висновків, а які та чому саме відкинуті.

Крім того, виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 133 КК України 1960 року з тих підстав, що в її діях відсутня одна з ознак цього складу злочину, а саме – повторне протягом року після накладення адміністративного стягнення порушення законодавства про працю, суд першої інстанції витлумачив кримінальний закон всупереч його точному змісту, оскільки кримінальна відповідальність за наявності цієї ознаки настає лише за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати або виплату їх не в повному обсязі.

Незаконне звільнення працівника з роботи або невиконання рішення суду про поновлення на роботі з особистих мотивів відповідно до ч.1 ст. 133 КК України 1960 року є самостійними складами злочину і для кваліфікації дій винного попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності закон не передбачає.

Допущені місцевим судом порушення закону залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який до того ж прийняв суперечливе та передчасне рішення щодо невинуватості ОСОБА_1 за ч.2 ст. 382 КК України.

Своє рішення у цій частині апеляційний суд обґрунтував тим, що порядок виконання судових рішень урегульований Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , а тому невиконання судового рішення боржником не тягне за собою негативних наслідків для нього. Зазначив суд і про те, що у разі невиконання боржником судового рішення у встановлений державним виконавцем строк боржник від будь-яких дій відсторонюється, а до виконання приступає державний виконавець.

Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може.

Так, статтею 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

За змістом цього закону невиконання судового рішення є бездіяльністю, яка означає незастосування службовою особою передбачених законом і цим судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо на цю службову особу покладено обов’язок і вона має реальну можливість виконати цей судовий акт . При цьому невиконання може мати і характер ухилення, коли службова особа відкрито не відмовляється від виконання судового рішення, однак докладає певних зусиль, які фактично унеможливлюють це виконання.

Висновок про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 382 КК України, з мотивів, наведених в ухвалі апеляційного суду, не можна вважати обґрунтованим, оскільки Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) визначає умови і порядок виконання рішень судів, а його положення не є перешкодою, за наявності до того підстав, для притягнення службової особи, яка умисно не виконує судове рішення, до кримінальної відповідальності.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій, не дотримавшись усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону при розгляді справи, допустили поспішність у правозастосуванні та дійшли передчасного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих їй злочинів.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно ретельно проаналізувати та оцінити всі зібрані у справі докази, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

При новому судовому розгляді справи мають бути перевірені й інші доводи касаційного подання прокурора.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.