Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити дії, стягнення заборгованості по заробітній платі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про зобов'язання МВС України видати йому копію наказу про звільнення, стягнення з МВС України на його користь заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, щомісячної грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальним званням відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) та стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України).

Наказом МВС України від 27.02.2014 р. № 157 о/с вирішено відрядити для подальшого проходження служби в розпорядження Управління МВС України в м. Севастополі капітана міліції ОСОБА_4, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в м. Севастополі (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України) з 20 лютого 2014 року, установивши щомісячну премію за лютий 2014 року в розмірі 798,39 грн.

Наказом МВС України від 20.02.2015 р. № 300 о/с капітана міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за підпунктом "ж" пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 29.12.2014 р., на підставі його рапорту про звільнення від 09.12.2014 р.

19.03.2015 р. довірена особа позивача отримала трудову книжку та обліково - послужну картку до військового квитка.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив із того, що Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не передбачено обов'язку відповідача направляти копії наказу про звільнення особі, що звільняється зі служби за власним бажанням.

Також суди вважали, що оскільки позивач не зазначив періоду, за який виникла заборгованість по заробітній платі та можливий розмір останньої, то позов у цій частині є безпідставним. Окрім того, суди врахували зміст позовної заяви, в якій вказано, що УМВС України в м. Севастополі не працює з 28.02.2014 р., та що розпорядження про подальше проходження служби позивача не видавалися, до виконання службових обов'язків він не приступив, для проходження служби до Департаменту внутрішньої безпеки МВС України не звертався та в розпорядження зазначеного Департаменту не повертався. Розпорядженням МВС України від 17.01.2007 р. № 41 запроваджено виплату грошового забезпечення підрозділам внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, які обслуговують територіальні підрозділи органів внутрішніх справ, за місцем проходження служби.

Судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, мотивовані тим, що Законом України "Про міліцію" (565-12) , Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (3460-15) , Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 (114-91-п) , (далі - Положення про проходження служби) не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, а дія норм КЗпП України (322-08) на них не поширюється.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про виплату грошової допомоги при звільненні у розмірі посадового окладу, суди виходили із того, що відповідно до вимог статті 9-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" та пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 (393-92-п) право на отримання такої виплати мають особи, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів, а звільнення позивача відбулось за власним бажанням.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то такі вимоги є похідними від основних і тому у їх задоволенні суди також відмовили.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ та звільнення з цієї служби.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 р. у справі зі спору працівника міліції про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (№ рішення в ЄДРСР 42946756), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про міліцію" (565-12) та Положення про проходження служби, а трудове законодавство ( Кодекс законів про працю України (322-08) ) підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підпунктом "ж" пункту 64 Положення про проходження служби (114-91-п) передбачено звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

В силу частини другої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Враховуючи те, що позивача звільнено за власним бажанням, останній про видачу копії наказу про звільнення не просив, а спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо видачі копії наказу про звільнення за власним бажанням, то судами обґрунтовано застосовано норми загального законодавства, зокрема положення частини другої статті 47 КЗпП України, та відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання МВС України видати позивачу копію наказу про звільнення.

Статтею 9-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено що, особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Умови призначення та порядок виплати щомісячної грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

З огляду на положення статті 9-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 (393-92-п) , суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення спірної щомісячної грошової допомоги, оскільки позивач звільнений за власним бажанням, а не за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Поряд з тим, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з МВС України на користь позивача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і видачі трудової книжки є передчасними з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який набув чинності 27.04.2014 р., Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

В частині першій статті 7 вказаного Закону зазначено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Позивач зазначив, що в листі МВС Україні від 05.02.2015 р. йшлося про втрату зв'язку з 28 лютого 2014 року між МВС України і підрозділами УМВС України в м. Севастополі та скорочення усіх посад цього Управління наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2014 р. № 775. До цього на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ України було розміщено звернення Колегії Міністерства до міліції Криму від 19.03.2014 р., в якому запропоновано всім працівникам міліції Криму та Севастополя висловити побажання щодо проходження служби в інших регіонах України.

У зв'язку з цим, з метою вжиття заходів для з'ясування всіх обставин справи суди мали дослідити і надати правову оцінку цим поясненням та перевірити, чи виконував ОСОБА_4 покладені на нього наказом МВС України від 27.02.2014 р. № 157 о/с повноваження за новим місцем його служби до вказаних подій, яку роботу виконував відповідно до покладених на нього обов'язків, чи вівся облік робочого часу, який є розмір заборгованості за підрахунками позивача і виходячи з чого, хто є відповідальним за її погашення (при наявності такої).

Вирішення цієї позовної вимоги впливає на обґрунтованість позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перспективність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки з вини роботодавця теж залежить від встановлення обставин у цій частині спірних правовідносин, які судами не з'ясовувалися.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини другої статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 225, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на його користь заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.