Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 20 травня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Смоляне

Запорізького району Запорізької області, судимого 18 квітня

1997 року за ст. 17 ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 140 КК України 1960 р. на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

звільненого 18 квітня 2002 року за відбуттям покарання,

засуджено: за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на п’ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України на тринадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 289 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено п’ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6, вирок щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в умисному вбивстві з корисливих мотивів ОСОБА_7 під час розбійного нападу з проникненням у житло, та у незаконному заволодінні транспортним засобом з проникненням у приміщення, що завдало великої матеріальної шкоди за наступних обставин.

28 жовтня 2008 року ОСОБА_5 вступив в попередню змову з ОСОБА_6, направлену на відкрите викрадення грошей ОСОБА_7

Згідно з розподіленими ролями, ОСОБА_6 повинен був надіти формений одяг співробітника міліції та представитися ним, самовільно присвоївши владні повноваження та звання службової особи з метою скоєння грабежу, чим забезпечити безперешкодне проникнення в житло потерпілого та подавити його волю до опору. У цей час ОСОБА_5 повинен був вимагати у ОСОБА_7 негайної передачі грошей.

30 жовтня 2008 року близько 19 год. ОСОБА_5 і ОСОБА_6, одягнутий у формений одяг працівника міліції в спеціальному званні прапорщика, прибули до дачного будиночка ОСОБА_7, розташованого на о. Хортиця у м. Запоріжжі. ОСОБА_6 представився потерпілому працівником міліції та разом з ОСОБА_5 вони безперешкодно проникли в будиночок. Застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя та здоров’я ОСОБА_7, ОСОБА_5 штовхнув його на диван, вони з ОСОБА_6 завели руки потерпілого за спину та наділи на них металеві наручники, спричинивши ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_6, виконавши відведену йому роль у грабежі потерпілого, вийшов з будиночка.

ОСОБА_5, вийшовши за межі попередньої змови з ОСОБА_6, напав на ОСОБА_7 і, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров’я потерпілого, наніс йому не менш п’яти ударів кувалдою по голові та в процесі розбійного нападу з корисливих мотивів умисно убив ОСОБА_7, спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-лицевої травми, від чого настала смерть потерпілого на місці.

Вбивши таким чином ОСОБА_7, ОСОБА_5 обшукав будиночок та заволодів мобільним телефоном "Sony Ericsson T6501", що належав ОСОБА_7, вартістю 1 160 грн.

2 листопада 2008 року в період часу з 9 до 12 години ОСОБА_5 проник у гараж ОСОБА_7, розташований на о. Хортиця у м. Запоріжжі та незаконно заволодів автомобілем "Cadillac de Ville" вартістю 15 000 доларів, що за курсом НБУ складало 86 460 грн., завдавши велику матеріальну шкоду.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд. Посилається на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що бив ОСОБА_7 не з корисливих мотивів, а на ґрунті особистих неприязних відносин, щоб помститися, при цьому не бажав його смерті, а телефон забрав, щоб ОСОБА_7 не зміг нікому подзвонити. Указує, що в будинку було багато цінних речей, які він не взяв. Винуватість у незаконному заволодінні транспортним засобом визнає повністю

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор посилається на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 289 КК України. Указує, що суд безпідставно зазначив кваліфікуючу ознаку цієї частини – заподіяння злочином матеріальної шкоди у великому розмірі, оскільки автомобіль було повернуто володільцю без будь-яких пошкоджень. Просить змінити вирок, перекваліфікувати дії засудженого з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання за цією статтею 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а в решті вирок залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка просила вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України з призначенням відповідного покарання, а в решті залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні зазначених у вироку злочинів є обґрунтованим і правильним. Такий висновок суду стверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, у своїх показаннях під час досудового слідства та в судовому засіданні ОСОБА_5 не заперечував, що вчинив вбивство ОСОБА_7, вдаривши його декілька разів кувалдою по голові.

Твердження у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 про те, що він діяв не з корисливих, а з особистих мотивів, та не бажав смерті потерпілого, детально розглядалися судом і не знайшли свого підтвердження.

Засуджений ОСОБА_6 суду показав, що вони з ОСОБА_5 домовились відрекомендуватися ОСОБА_7 працівниками міліції та, використовуючи інформацію про його особисте життя, вимагати від нього передачі грошей, не застосовуючи при цьому насильство. Після того як ОСОБА_5 надягнув на потерпілого наручники та повалив на диван, він вийшов з будинку.

Зазначене підтвердив і свідок ОСОБА_8

Ці їх показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та інших, об’єктивно підтверджуються даними протоколів огляду місця події, огляду гаража, пред’явлення фотографій для впізнання, виїмки речових доказів, відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, висновків експерта-імунолога, судово-криміналістичної, судово-медичної, судово-товарознавчої експертиз.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, не виявлено.

Вирішуючи питання про зміст і направленість умислу ОСОБА_5, суд виходив із сукупності всіх конкретних обставин справи. Характер дій засудженого, вчинення розбійного нападу на потерпілого, знаряддя злочину, механізм заподіяння тілесних ушкоджень та їх локалізація свідчать про те, що ОСОБА_5, який завдав ОСОБА_7 не менш п’яти ударів кувалдою у життєво-важливий орган – голову, діяв з прямим умислом на його вбивство з корисливих мотивів.

Тому правильність застосування судом кримінального закону за цим епізодом – кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України сумнівів не викликає.

Суд дав належну оцінку всім зібраним у справі доказам, повно, всебічно та об’єктивно дослідив обставини справи та дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_5 зазначених у вироку злочинів, тому доводи у скарзі засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність винуватості у вчиненні злочину є безпідставними.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень кримінально-процесуального закону, які б тягнули скасування чи зміну вироку.

Разом із тим, доводи у касаційному подання прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 289 КК України є слушними.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року (v0014700-05) , матеріальну шкоду за даною статтею слід визнавати великою в разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Якщо транспортний засіб не зазнав ніяких пошкоджень внаслідок незаконного ним заволодіння і його технічний стан не погіршився, або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289 КК, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль "Cadillac de Ville", яким незаконно заволодів ОСОБА_5, був повернутий власнику без будь-яких значних ушкоджень. Це підтверджується протоколом огляду автомобіля та іншими матеріалами справи (т. 1 а.с. 77-81, 110-112).

За таких обставин кваліфікуюча ознака завдання великої матеріальної шкоди відсутня, а тому в діях ОСОБА_5 убачається склад злочину, кримінальна відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 2 ст. 289 КК України – незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення. Оскільки санкція цієї статті передбачає більш м’яке покарання, то призначене ОСОБА_5 за цією статтею покарання слід пом’якшити.

Таким чином, вирок підлягає зміні у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України й призначити йому за цим законом покарання шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вважати ОСОБА_5 засудженим на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України, на п’ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.