Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 травня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року щодо ОСОБА_6,

вироком Міського суду м. Праги Чеської Республіки від 25 жовтня 2002 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя м. Чернівці,

засуджено за ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 234, ч. 1 ст. 185, п. b ч. 1 ст. 171 Кримінального кодексу Чеської Республіки із застосуванням ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 35 цього ж кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із відбуванням покарання згідно п. d ч. 2 ст. 39 "а" цього кодексу у в’язниці з посиленою охороною. У відповідності до ч.ч.1,2 ст. 57 КК ЧР йому також призначено покарання у вигляді депортації на невизначений строк.

Цим же вироком також засуджений ОСОБА_7, справа щодо якого не переглядається.

Постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у солідарному порядку 23000 чеських крон на відшкодування матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_8, а цивільні позови потерпілого ОСОБА_9, Національної медичної страхової компанії ЧР та Медичної страхової компанії МВС Чеської Республіки направлено на розгляд у порядку цивільного судочинства.

Постановою Вищого суду міста Праги від 19 лютого 2003 року апеляції засуджених залишено без задоволення, а вирок щодо них скасовано лише у частині направлення цивільного позову Медичної страхової компанії МВС Чеської Республіки на розгляд у порядку цивільного судочинства.

За вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 12 серпня 2001 року в нічний час, перебуваючи у АДРЕСА_1, яка знаходиться у районі Прага – 10, під час сварки з ОСОБА_10 вистрелив йому в голову із пістолета Браунінг, калібру 9 мм, яким незаконно володів, тобто умисно вбив ОСОБА_10

Крім того, ОСОБА_6 13 липня 2001 року в нічний час, за попередньою змовою з ОСОБА_7, у населеному пункті Литвинов по вулиці Костельній, 265 у приміщенні гральних автоматів "К+Z", погрожуючи ОСОБА_11 пістолетом Браунінг, калібру 6,35 мм., декілька разів вистрілив у повітря, а потім вчинив на нього напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя й здоров’я потерпілого, завдавши останньому удар пістолетом у голову, внаслідок чого заволодів його грішми, мобільним телефоном Нокія - 5110 та чеськими кронами у сумі 20000, які належали власнику гральних автоматів ОСОБА_8

Того ж дня, продовжуючи свою злочинну діяльність, засуджені вчинили напад на ОСОБА_12 за таких обставин. ОСОБА_7 погрожував здійснити з пістолета Браунінг постріл у голову потерпілому, а ОСОБА_6 завдав удар кулаком у скроню ОСОБА_12, внаслідок чого вони заволоділи його грішми, гаманцем з особистими документами, карткою GWC, на суму 20000 чеських крон та 7000 чеських крон готівкою.

Крім того, ОСОБА_6 з 28 квітня по 13 серпня 2001 року у Празі, Литвинові незаконно носив та зберігав вогнепальну зброю, без передбаченого законом дозволу.

Також з 29 червня по 13 серпня 2001 року ОСОБА_6 перебував у Празі та в інших місцях та території Чеської Республіки, незважаючи на те, що рішенням Районного суду району Праги 10 від 21 березня 2001 року йому було призначено покарання у виді висилки на строк 5 років, який відраховувався з 29 червня 2001 року, тобто порушив рішення суду тим, що перебував на території республіки, хоча йому було призначено покарання у виді висилки.

Згідно з рішенням суду про депортацію з Чехії на невизначений строк ОСОБА_6 на підставі Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року, ратифікованої Законом України від 22 вересня 1995 року, передано для відбування призначеного покарання в Україні.

9 вересня 2009 року ОСОБА_6 був прийнятий від правоохоронних органів Чеської Республіки на територію України.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року зазначені вище судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_6 у Чеській Республіці, прийнято до виконання Україною та приведено у відповідність з Кримінальним кодексом України (2341-14) .

Зокрема, визнано, що у вчинених ОСОБА_6 на території Чеської Республіки діях є склад злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України 2001 року, ч. 2 ст. 142, ст. 94 КК України 1960 року, за якими йому призначено покарання: за ч. 2 ст. 142 КК України – 10 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України - 5 років позбавлення волі, за ст. 94 КК України - 13 років позбавлення волі. Згідно з вимогами ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Постановлено рахувати строк відбуття покарання з 13.08.2001 року, тобто з часу взяття його під варту у даній справі.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про зміну постанови апеляційного суду у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону й просить виключивши з її резолютивної частини рішення про призначення покарання за окремі злочини, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України та ч. 2 ст. 142 і ст. 94 КК України 1960 року.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник ОСОБА_5 та засуджений ОСОБА_6 порушують питання про зміну постанови Апеляційного суду м. Києва у зв’язку з незастосуванням кримінального закону, який підлягав застосуванню, посилаючись на те, що суд не застосував принцип та норму міжнародного права, які містяться в "Конвенції про передачу засуджених осіб" (994_025) від 21.03.1983 р. та "Додатковому протоколі до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб" (994_335) від 18.12.1997 року про не допущення погіршення становища засудженого при передачі особи з держави винесення вироку до держави виконання вироку. За доводами касаційних скарг, при передачі ОСОБА_6 правоохоронним органам України для продовження відбування призначеного йому покарання вироком Чеської Республіки було погіршено його становище тим, що, продовжуючи відбувати покарання у країні винесення вироку, він мав би право на умовно-дострокове звільнення після відбуття 2/3 призначеного покарання, а за законодавством України - тільки після відбуття 3/4. З цих підстав порушено питання про зміну постанови шляхом доповнення її резолютивної частини фразою: "Визнати право засудженого ОСОБА_13 на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці доведе своє виправлення, після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом".

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання, захисника ОСОБА_5, який підтримав подані ним та засудженим касаційні скарги, вивчивши матеріали справи, доводи подання та касаційних скарг, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню, а у задоволенні касаційних скарг належить відмовити з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок із використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку, за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції, якою передбачено, що, замінюючи вирок, компетентний орган повинен враховувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку.

Вироком Міського суду м. Праги Чеської Республіки від 25 жовтня 2002 року встановлено винуватість ОСОБА_6 у тому, що він у 2001 році на території Чеської Республіки вчинив: умисне вбивство з неприязні потерпілого ОСОБА_10; за попередньою змовою групою осіб два розбійні напади з метою заволодіння чужим майном; без передбаченого законом дозволу незаконне носіння та зберігання вогнепальної зброї. Ці дії ОСОБА_6 визнані вказаним вироком злочинними за Кримінальним кодексом (2341-14) Чеської Республіки і за кримінальним законодавством України підпадали під ознаки злочинів, передбачених ст. 94, ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року та ч. 1 ст. 263 КК України 2001 року.

Тому Апеляційний суд м. Києва, дійшовши висновку, що досліджені ним матеріали є достатніми для продовження виконання на території України судового рішення держави винесення вироку, обґрунтовано визнав вказані судові рішення та правильно постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 94, ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року та ч. 1 ст. 263 КК України 2001 року.

При вирішенні питання щодо покарання ОСОБА_6 апеляційний суд виходив із положень ст. 10 зазначеної вище Конвенції, якою передбачено, що у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

З огляду на те, що призначене ОСОБА_6 за судовими рішеннями Чеської Республіки покарання за вчинення зазначених злочинів за видом і тривалістю є сумісним із законодавством України про кримінальну відповідальність за вчинення аналогічних злочинів, апеляційний суд обґрунтовано постановив вважати його засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Разом з тим, визначивши покарання за кожний із злочинів, що входять у сукупність, апеляційний суд вийшов за межі повноважень суду держави виконання вироку, оскільки відповідно до вимог законодавства Чеської Республіки вироком Міського суду м. Праги таке покарання засудженому ОСОБА_6 не призначалося, про що обґрунтовано зазначається у касаційному поданні прокурора. У зв’язку з цим постанова суду підлягає зміні з виключенням з неї рішення про призначення покарання за кожний із злочинів, що входять у сукупність.

Відповідно до п. 3 ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку, і тільки ця держава має право приймати всі відповідні рішення. Тобто рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від покарання за хворобою та подібні, які виносяться на стадії виконання вироку, належать до виключної компетенції судів держави виконання вироку. При цьому вирок Міського суду м. Праги не містить рішення щодо зазначення підстав, за яких може настати умовно-дострокове звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі. За таких обставин апеляційний суд, розглядаючи питання про визнання зазначеного вироку суду Чеської Республіки та продовження його виконання на території України, не був наділений повноваженнями визначати на цій стадії підстави та умови, з настанням яких у засудженого може з’явитися право на умовно-дострокове звільнення, яке може бути застосоване до ОСОБА_6 на стадії виконання вироку в порядку, визначеному законодавством України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2009 року щодо ОСОБА_6 змінити – виключити з неї рішення про призначення ОСОБА_6 покарання окремо за кожний із злочинів та вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України 2001 року, ч. 2 ст. 142, ст. 94 КК України 1960 року, на підставі ст. 42 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

У решті цю постанову залишити без зміни.