Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 травня 2010 року матеріали справи за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 грудня 2009 року,

Адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернувся зі скаргою до суду на постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області від 12 жовтня 2009 року про порушення кримінальної справи за фактом перевищення службовими особами ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" своїх службових повноважень, які спричинили тяжкі наслідки, що виразилось у незаконному відчуженні заставного майна, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст. 365, ч.1 ст. 388 КК України.

Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2009 року скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задоволено, постанову слідчого про порушення кримінальної справи скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 грудня 2009 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування судових рішень як таких, що постановлені з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що кримінальну справу було правильно порушено за фактом. Справу просить направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, захисника ОСОБА_5, який просив касаційне подання залишити без задоволення, а постановлені судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з постанови суду першої інстанції, висновок про незаконність порушення кримінальної справи суд зробив лише на підставі того, що вона порушена за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст. 365, ч.1 ст. 388 КК України, - перевищення службовими особами ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" своїх службових повноважень, які спричинили тяжкі наслідки, що виразилось у незаконному відчуженні заставного майна, а не щодо конкретної особи – ОСОБА_7

Проте, такий висновок суду колегія суддів вважає безпідставним та зробленим з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України кримінальна справа порушується щодо конкретної особи у випадку, якщо на момент її порушення таку особу встановлено.

Як убачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2009 року слідчим прокуратури було порушено кримінальну справу за фактом перевищення службовими особами ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" своїх службових повноважень, які спричинили тяжкі наслідки, що виразилось у незаконному відчуженні заставного майна – цукру-піску в кількості 8 тис. тон вартістю 46720199,46 грн., без згоди заставодержателя – ВАТ КБ "Надра", тобто умисного вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, та за фактом незаконних дій з майном, на яке накладено арешт, а саме відчуження цукру-піску.

Відповідно до установчого договору ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" зазначене товариство було створене фізичними особами ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, який був призначеним генеральним директором і ніс всю відповідальність за фінансово-господарську діяльність товариства. Разом з тим, ОСОБА_8 було призначено директором "Новоукраїнського цукрового заводу", цілісний майновий комплекс якого входив до статуту ТОВ "Агро-Гарант-Цукор".

За таких обставин протягом 2006-2008 років ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як службові особи та засновники ТОВ "Агро-Гарант-Цукор", мали право здійснювати реалізацію цукру-піску, який відповідно до договору застави товарів в обороті від 22 вересня 2006 року перебував у банківській заставі, а головний бухгалтер підприємства ОСОБА_10 підготовлювала та оформляла це документально. Тобто на момент порушення справи не було здобуто достатніх даних, які б вказували на причетність конкретних службових осіб товариства, зокрема й ОСОБА_11, до вчинення злочинів.

Тому, підстав вважати, що на момент порушення кримінальної справи було встановлено конкретну особу, в діях якої вбачаються ознаки злочинів, у суду не було.

Переглядаючи дану справу за апеляцією прокурора, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені недоліки, допущені судом першої інстанції, і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

З урахуванням того, що постанова місцевого суду та ухвала апеляційного суду постановлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, вони підлягають скасуванню, а матеріали справи за скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти законне й обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 грудня 2009 року скасувати, а матеріали справи за скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 направити на новий судовий розгляд.