Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 травня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 9 вересня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

не маючого судимості в силу ст. 89 КК України,

засуджено

- за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 355 КК України на 3 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та з покладенням на нього певних обов’язків відповідно до ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він, 9.04.2009р., знаходячись біля автодороги "Нечаєво – Цюрупинськ", розташованої в лісі поблизу м. Цюрупинськ Херсонської області, за попередньою змовою з особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, із погрозою вбивства та демонстрацією ножа, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоровя, примушували потерпілу ОСОБА_6 до виконання цивільно – правових зобов’язань, а саме до повернення грошей, які раніше вона позичала на розвиток підприємницької діяльності.

Того ж дня, ОСОБА_5 знаходячись у вище зазначеному місці, за попередньою змовою з особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоровя, відкрито заволоділи майном потерпілої ОСОБА_6 на загальну суму 4 130 грн. 00 коп.

У касаційному поданні, як видно з його змісту, заступник прокурора Херсонської області, просить вирок щодо ОСОБА_5 скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і його особі, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 355 КК України кваліфіковано неправильно, оскільки між ним і потерпілою ОСОБА_6 не існували будь - які цивільно – правові відносини, про що у справі не має відповідних документів. Суд не врахував показання потерпілої про те, що не було цивільно – правового зобов’язання, які підтверджуються також показаннями інших свідків. Вважає, що дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 189 КК України. Призначене ОСОБА_5 покарання є м’яким, оскільки звільняючи його від покарання з випробуванням суд не врахував достатньо ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про його особу. Зазначає, що ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого корисливого злочину, не працює, вчинив корисливий злочин із застосуванням фізичного насильства і ножа.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_5 у поданні не оспорюються.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 355 КК України відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи у поданні про те, що дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 355 КК України кваліфіковано неправильно, оскільки між ним і потерпілою ОСОБА_6 не існували будь - які цивільно – правові відносини, не є переконливими. Як видно із матеріалів справи, зокрема показань потерпілої ОСОБА_6, між останньою і ОСОБА_7, в лютому 2009 року був складений договір про спільне виробництво хлібобулочних виробів (а.с.68). Крім того, ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив, що за проханням ОСОБА_7 і разом з нею примушували ОСОБА_6 повернути борг. Тому, висновки суду про примушування до виконання цивільно – правових зобов’язань відповідають матеріалам справи.

Крім того, доводи подання щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 355 КК України не відповідають і вимогам закону, оскільки обвинувачення за ч.2 ст. 189 КК України, про що просить у поданні прокурор, ОСОБА_5 не пред’являлося.

Покарання засудженому ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст.ст. 65, 75 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним злочинів, даних про його особу та обставин, які пом’якшують покарання.

Звільняючи ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд вказав, що він щиро покаявся (а.с.327), добровільно відшкодував шкоду (а.с.324), позитивно характеризується за місцем проживання (а.с.293), що на його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей (а.с.291-292). Як видно із справи, потерпіла ОСОБА_6 претензій будь – якого характеру до ОСОБА_5 не має і просила призначити йому покарання не пов’язане з позбавленням волі (а.с.324).

Тому, рішення суду про застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України відповідає вимогам закону і є вмотивоване.

Крім того, прокурор, який брав участь у справі просив звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (а.с.327).

Підстав до скасування чи зміни судових рішень, з мотивів викладених у поданні, не вбачається.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання заступника прокурора Херсонської області про скасування вироку Цюрупинського районного суду Херсонської області від 9 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 - залишити без задоволення.