Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 6 травня 2010 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2006 року щодо нього, -

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на два роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, зокрема, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації до цих органів.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2005 року іспитовий строк скасовано, а ОСОБА_4 направлено для відбування покарання, призначеного вироком.

Цією ж постановою, ОСОБА_4 оголошено в розшук.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2006 року постанову місцевого суду змінено, виключено посилання на порушення ОСОБА_4 зобов’язання не змінювати місця проживання без згоди органу внутрішніх справ.

У решті постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржувані судові рішення. Своє прохання мотивує тим, що при постановленні вироку йому не було роз’яснено положення статей 75 та 76 КК України, не було вручено копію вироку, яку отримав лише у 2007 році, а його апеляцію на вирок було розглянуто 12 березня 2008 року. Зазначає, що висновки суду про зміну ним місця проживання є безпідставними, а причини неявки до кримінально-виконавчої інспекції були поважними, оскільки він перебував на лікуванні в психіатричній лікарні. Вважає, що суд першої інстанції при розгляді подання кримінально-виконавчої інспекції у порушення вимог ст. 408-2 КПК України не викликав його в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 78 КК України якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Рішення про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суд мотивував тим, що ОСОБА_4 з 25 квітня 2005 року до розгляду подання кримінально-виконавчої інспекції Святошинського району м. Києва у суді на реєстрацію до вказаного органу не з’являвся, чим порушив покладені на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Цей висновок суду підтверджується матеріалами судової справи за поданням кримінально-виконавчої інспекції та матеріалами особової справи ОСОБА_4

Розгляд подання кримінально-виконавчої інспекції Святошинського району м. Києва судом проведено у відповідності з вимогами ст. 408-2 КПК України.

Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції випливає, що доводи засудженого про незаконність скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням були належним чином перевірені апеляційним судом та визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Таким чином, при перевірці даної справи не виявлено передбачених ч. 1 ст. 398 КПК України підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів –

У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 відмовити.