Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 р.

у справі № 817/3495/14

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівному), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2014 р. № 4326-15.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 р., в задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Рівненською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.04.2010 р. за № 041058300076.

Відповідно до умов даного договору Рівненська міська рада надає, а позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 988 м2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в місті Рівне по вулиці Євгена Борового 4; розмір орендної плати за земельну ділянку в рік складає 232,86 грн.

ДПІ у м. Рівному, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 16.06.2014 р. № 4326-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 6 451,44 грн.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимоги виходили з того, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України (2755-17) , тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать Податковому кодексу України (2755-17) в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Так, з 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) , який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до вимог підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.

Згідно підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до вимог пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Тобто, законодавчо визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 р. у справі № 21-274а14.

За таких обставин та виходячи з зазначених правових положень, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, здійснював нарахування і сплату орендної плати по договору оренди земельної ділянки в розмірах менших, ніж встановлено Податковим кодексом України (2755-17) , у свою чергу, податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 р. у справі № 817/3495/14 - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.