Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 30 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 лютого 2009 року щодо ОСОБА_2.,

вироком Яворівського районного суду Львівської області від 25 травня 2007 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, несудимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права керувати транспортними засобами, за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням на 2 роки права керувати транспортними засобами

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2. на користь потерпілого ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 лютого 2009 року, на підставі п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року, ОСОБА_2. звільнено від відбування основного покарання, призначеного судом першої інстанції у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

За вироком суду, ОСОБА_2. визнано винним у тому, що він 20 червня 2005 року приблизно о 00 год. 30 хв. у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем марки "Фольксваген-Пасат" без реєстраційних номерних знаків та реєстраційних документів, порушив вимоги п. п. 1.2, 1.5, 2.1, 2.3, 2.9, 2.10, 10.1, 11.2, 12.2., 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) і на 44 км автодороги Львів – Краківець, що поблизу

с. Чолгині Яворівського району Львівської області, виїхав через зустрічну смугу на ліве узбіччя, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_1., внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили його смерть.

Крім того, ОСОБА_2. після даної дорожньо-транспортної пригоди, під час якої пішохід ОСОБА_1. отримав тяжкі тілесні ушкодження, поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, умисно залишив його без допомоги, не доставивши до лікарні, та зник з місця пригоди.

За змістом касаційної скарги потерпілий ОСОБА_2., посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_2. від покарання внаслідок акта амністії, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 399 КПК України, оскільки не виконав вказівки суду касаційної інстанції та при новому розгляді справи, не з’ясувавши всіх обставин, безпідставно звільнив ОСОБА_2. від покарання на підставі

Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 (955-16) року. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання і просив задовольнити касаційну скаргу потерпілого та скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, пояснення потерпілого, який підтримав свою касаційну скаргу та просив задовольнити касаційне подання прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні і скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 399 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Ці вимоги закону судом апеляційної інстанції не виконано.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2007 року, ОСОБА_2. на підставі п."є" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року (955-16) було звільнено від відбування основного покарання, призначеного за вироком Яворівського районного суду Львівської області від 25 травня 2007 року за ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 07 жовтня 2008 року вказану ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу щодо ОСОБА_2. направлено на новий апеляційний розгляд у зв’язку з тим, що рішення про звільнення засудженого від покарання було ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінально – процесуального закону.

Зокрема, колегія суддів касаційного суду, звертала увагу апеляційного суду на необхідність ретельного з’ясування наявності правових передумов для звільнення ОСОБА_2. від покарання, відповідно до п. "є" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року, як особи, яка на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнана хворою на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання та підпадає під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України.

При цьому в ухвалі зазначалося, що апеляційним судом прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2. від покарання на підставі листа-повідомлення Львівського слідчого ізолятора від 12 листопада 2007 року про наявність у засудженого захворювань, який ніяким чином не підпадає під визначення висновку судово-медичної експертизи, яким згідно з п. 3.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої

наказом Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17 січня 1995 року (z0248-95) , оформлюються результати експертного дослідження. Крім того, вказувалося, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року (4038-12) доручив проведення судово-медичної експертизи стосовно ОСОБА_2. лікарській комісії Державного департаменту з питань виконання покарань у Львівській області, не з’ясувавши, чи належить ця комісія до державних спеціалізованих установ, відомчих служб чи іншої компетентної уповноваженої особи, які мають право проводити такого виду експертизи.

Проте, як убачається з матеріалів справи, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 399 КПК України, не виконав зазначені вказівки касаційного суду і повторно звільнив ОСОБА_2. від покарання внаслідок акта амністії, посилаючись на ті ж самі дані відповіді Львівського слідчого ізолятора про те, що захворювання засудженого стверджені висновком спеціальної лікарської комісії. При цьому апеляційний суд заходів для проведення експертизи стосовно ОСОБА_2. належною експертною установою, про що наголошувалося в ухвалі касаційного суду, не вжив.

Таке порушення вимог кримінально–процесуального закону є істотним, у зв’язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 лютого 2009 року щодо Криси Василя Петровича скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.