Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника потерпілих ОСОБА_3

захисників засудженого ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 листопада 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та їх представника - адвоката ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2008 року, якою вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2008 року залишено без зміни.

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2008 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Окюл Алб Дрокієвського району

Республіки Молдова, молдованина, громадянина Молдавії,

не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих: ОСОБА_6 35 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та послуг адвоката, ОСОБА_1 - 35 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та послуг адвоката, ОСОБА_2 - 35 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та послуг адвоката.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 8 грудня 2007 року приблизно о 6 годині, керуючи автомобілем марки "Опель-Омега", реєстраційний номер НОМЕР_1, навпроти палацу культури ім. Шевченка та автосалону "Реал-Авто" по вул. Володимирській у м. Ковелі Волинської області, неправильно оцінив дорожню ситуацію, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій і легковажно розраховуючи на їх запобігання, всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, рухаючись по смузі зустрічного руху в напрямку перехрестя з вул. Варшавська зі швидкістю руху, яка перевищувала 100 км/год., здійснюючи обгін транспортних засобів, що рухалися у попутному напрямку ближче за 50 м до пішохідного переходу, при наближенні до автобусної зупинки, яка має пішохідні переходи через проїзну частину дороги, не вжив заходів до зменшення швидкості, не врахував дорожню обстановку на даній ділянці дороги, проявив необачність, відвернувши свою увагу від контролю за рухом керованого ним транспортного засобу, та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8, що рухалася по пішохідному переходу справа наліво по напрямку його руху.

У результаті ДТП пішохід ОСОБА_8 отримала багаточисленні тілесні ушкодження, від яких остання померла на місці пригоди.

Своїм діями ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 12.4, 12.1, 2.3 "б", 14.6 "в", 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, що перебуває у прямому причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та з наслідками, які настали.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2008 року цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілі та їх представник порушують питання про скасування зазначеної ухвали з направленням справи на новий апеляційний розгляд. При цьому посилаються на те, що суд першої інстанції призначив засудженому надто м'яке покарання, без належного дослідження даних про його особу. Вказують, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що на утриманні засудженого є малолітня дитина; що на характеристиках з місця проживання немає дати їх видачі та вихідного номеру, що викликає сумнів у їх достовірності. Крім того, касатори вказують, що рішення суду щодо визначення суми моральної шкоди належним чином не мотивоване; фактично без розгляду залишені їх вимоги щодо відшкодування витрат, пов'язаних із наданням їм юридичної допомоги. Також вказують на неповноту та однобічність дослідження обставин справи, зокрема, на те, що суд першої та апеляційної інстанції не дали належної оцінки фототаблиці № 6 до протоколу огляду місця події, на якій зазначені сліди волочіння потерпілої, та не з'ясували внаслідок чого вони утворилися і за яких обставин. Вважають, що ОСОБА_7 разом з родичами з метою приховати злочин та уникнути кримінальної відповідальності відтягували потерпілу на інший бік дороги, а тому, на їх думку, це ставить під сумнів висновки суду щодо щиро каяття засудженого та активного сприяння розкриттю злочину.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілих та їх представника, які підтримали касаційну скаргу, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу в частині необґрунтованого призначення засудженому ст. 75 КК України, пояснення захисників засудженого, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цих вимог закону суд при призначенні покарання ОСОБА_7 не дотримався.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не мотивував, які саме дані про його особу та інші обставини справи дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин. При цьому, грубо порушуючи вимоги п.п. 12.4, 12.1, 2.3"б", 14.6 "в", 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху, вчинив наїзд на ОСОБА_8, 1954 року народження, на пішохідному переході, внаслідок чого потерпіла померла на місці події.

Хоча суд послався у вироку на те, що враховує тяжкість злочину та обставини справи, проте фактично їх при призначенні покарання ОСОБА_7 не врахував.

Крім того, при визначенні покарання засудженому судом була проігнорована позиція потерпілих, які вважали, що виправлення засудженого можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства.

Наведеним обставинам суд у вироку належної оцінки не дав та не навів переконливих мотивів про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства й необхідності застосування ст. 75 КК України.

У зв'язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є обґрунтованими.

Оскільки з матеріалів справи видно, що на вирок потерпілими та прокурором були подані апеляції, у яких ставилось питання про м'якість призначеного засудженому покарання, які апеляційний суд залишив без задоволення і не дав належної оцінки наведеним обставинам, то колегія суддів вважає правильним скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, під час якого апеляційний суд має прийняти законне й обґрунтоване рішення, зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не ґрунтується на вимогах закону, і таке покарання слід вважати невиправдано м'яким.

Що стосується інших доводів касаційної скарги, то вони мають бути враховані при новому апеляційному розгляді справи.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу потерпілих та їх представника задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2008 року щодо ОСОБА_7 с к а с у в а т и, а справу направити на новий апеляційний розгляд.