5-3118км08 Про вимагання хабара - 30.09.2008 Прийняття

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що, являючись власником та директором приватного підприємства "Олімп", яке розташоване у с. Бутівці Старокостянтинівського району Хмельницької області, у листопаді 2006 року розпочав роботу по оформленню договорів оренди із власниками земельних та майнових паїв СТОВ "Нива" с. Пеньки, через що спонукав пайовиків цього товариства не продавати належний їм молочно-тваринницький комплекс приватному підприємцю ОСОБА_2, який мав намір його придбати. У зв'язку з цим ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з проханням не чинити йому перешкод у купівлі вказаного комплексу. ОСОБА_1 поставив перед ОСОБА_2 вимогу дати йому кошти у сумі 20000 грн., мотивуючи необхідністю дачі членам майнової комісії СТОВ "Нива" хабара за сприяння у продажу останньому вказаного комплексу. Того ж дня частину обумовленої суми - 5000грн. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2

З метою отримання від ОСОБА_2решти коштів ОСОБА_1 у лютому 2007 року спонукав голову майнової комісії ОСОБА_9 та члена комісії ОСОБА_13 написати заяви в міліцію та райдержадміністрацію про незаконний демонтаж ОСОБА_2 обладнання каналізаційних систем, які нібито не ввійшли в експертну оцінку майнового комплексу, проданого останньому. Ці заяви ОСОБА_1 особисто завіз в районну державну адміністрацію.

У зв'язку з розглядом даних заяв 11 лютого 2007 року ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_2 передати йому 5000 грн. для подальшої їх передачі як хабар голові Старокостянтинівської райдержадміністрації та начальнику Старокостянтинівського РВ УМВС України, щоб ті продовжили розгляд цих заяв на один тиждень, а коли ОСОБА_2 передасть йому всю раніше обумовлену суму, зазначені заяви взагалі розглядатись не будуть.

12 лютого 2007 року у кабінеті директора ПП "Олімп" ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 2000 грн. для їх передачі як хабар. Тобто шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_2 ОСОБА_1 повторно заволодів його коштами, в чому був викритий працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на незаконність та необґрунтованість вироку, на однобічність, неповноту і необ'єктивність судового розгляду справи, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Вважає, що при постановленні вироку місцевий суд неправильно застосував кримінальний закон та необґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за недоведеністю його участі у вчиненні зазначених злочинів. Вказує, що вирок постановлений з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Пересунька С.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведена участь підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок в силу ч. 1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

За змістом цієї норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Однак, як убачається з матеріалів справи та тексту вироку, суд, виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369 КК України, наведених вище вимог кримінально-процесуального закону не дотримав.

Зокрема, органи досудового слідства на підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 послалися на:

- показання потерпілого ОСОБА_2, згідно з якими на початку листопада 2006 року ОСОБА_1 поставив перед ним вимогу дати йому 20000 грн., мотивуючи необхідністю дачі членам майнової комісії хабара за сприяння у продажу потерпілому молочно-тваринницького комплексу. В цей же день, маючи при собі 3000 грн. та позичивши у ОСОБА_3 2000 грн., він передав ОСОБА_1 5000 грн. у його службовому кабінеті. Згодом ОСОБА_1 приїхав у сільську раду, де в присутності членів майнової комісії та сільського голови сказав, що не заперечує проти продажу комплексу ОСОБА_2 Після цього члени комісії дали свою згоду на його продаж. Довідавшись, що від імені голови співвласників майнових паїв ОСОБА_9 були написані заяви на ім'я начальника районного відділу міліції та голови райдержадміністрації про вчинення ним буцімто неправомірних дій, 11 лютого 2007 року він звернувся до ОСОБА_1 Під час їхньої розмови з цього приводу останній поставив перед ним умову, якщо він дасть йому 5000 грн. для передачі як хабар начальнику міліції та голові райдержадміністрації, то буде продовжено термін розгляду цих заяв, а коли він повністю передасть йому раніше обумовлену суму, тобто 20000 грн., дані заяви взагалі не будуть розглядатися. Усвідомлюючи незаконність дій ОСОБА_1, 12 лютого 2007 року він звернувся в органи міліції з заявою про вимагання останнім хабара. Того ж дня працівниками міліції в присутності понятих на наданих ним 10-ти купюрах номіналом по 200 грн. спеціальним олівцем було зроблено напис "хабар" і повернуто йому. Приїхавши до ОСОБА_1, ці гроші в сумі 2000 грн. він передав останньому. При цьому ОСОБА_1 запитав, чому він дає не всю обумовлену суму в 5000 грн., і як він має їх розділити між начальником міліції та головою райдержадміністрації. На це запитання він відповів, що ввечері принесе ще 3000 грн.

- показання свідка ОСОБА_3, згідно з якими йому відомо про те, що в жовтні-листопаді 2006 року ОСОБА_1 поставив перед ОСОБА_2 вимогу передачі 20000 грн. за сприяння у продажу останньому молочно-тваринницького комплексу в с. Пеньки. В цей день ОСОБА_2, позичивши у нього 2000 грн., передав ОСОБА_1 5000 грн. 12 лютого 2007 року у його присутності як понятого працівниками міліції були помічені грошові купюри номіналом по 200 грн. і повернуті ОСОБА_2, а потім ці ж купюри були виявлені та вилучені у службовому кабінеті ОСОБА_1

- аналогічні показання іншого понятого - свідка ОСОБА_4

- показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, згідно з якими вони у порядку дослідчої перевірки заяви ОСОБА_2 про вимагання у нього ОСОБА_1 хабара 12 лютого 2007 року виявили факт отримання ОСОБА_1 у своєму службовому кабінеті 2000 грн. купюрами по 200 грн. Про те, що саме ці купюри ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2, свідчив наявний на них напис - "хабар", зроблений ними за згодою потерпілого перед тим, як останній мав їх дати ОСОБА_1 на його вимогу. Ці дані були відображені ними у відповідних процесуальних документах, а з огляду на те, що ОСОБА_1 був депутатом районної ради, матеріали дослідчої перевірки були направлені прокурору області для прийняття відповідного рішення.

-показання дільничного інспектора міліції - свідка ОСОБА_10, згідно з якими ОСОБА_1 особисто телефонував йому 6 та 9 лютого 2007 року й просив приїхати в с. Пеньки і заборонити ОСОБА_2 розбирати молочно-тваринницький комплекс до прийняття рішення за заявами голови співвласників майнових паїв ОСОБА_9

- показання свідка ОСОБА_9, згідно з якими саме за ініціативою ОСОБА_1 він написав заяви в міліцію та райдержадміністрацію щодо неправомірних дій ОСОБА_2

Суд у мотивувальній частині виправдувального вироку не виклав результати дослідження, аналізу й оцінки цих та інших зазначених у обвинувальному висновку доказів у їх сукупності, висловивши тільки судження про те, що письмовими та речовими доказами ( 10-ма купюрами номіналом по 200 грн. з надписом на них "хабар") не стверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Усупереч викладеним в обвинувальному висновку доказам на підтвердження обвинувачення ОСОБА_1, суд послався на те, що обвинувачення ґрунтується тільки на показаннях потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3

Без обґрунтування доказами свого висновку щодо достовірності чи недостовірності показань ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наявності чи відсутності у них підстав для дачі завідомо неправдивих показань з метою обмови ОСОБА_1 суд, як зазначено у вироку, не взяв до уваги їх показання з огляду на показання підсудного, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9 При цьому не вказав, які саме показання цих осіб дають підстави для такого висновку.

Ряд доказів суд взагалі не проаналізував у сукупності з іншими доказами. Зокрема, це стосується наведених показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_2 в тій частині, що після отримання ОСОБА_1 коштів у розмірі 5000 грн. останній приїхав у сільську раду, де в присутності сільського голови, ОСОБА_13 і ОСОБА_9 казав, що не заперечує проти продажу комплексу ОСОБА_2 Такі ж показання дав свідок ОСОБА_13 під час проведення очної ставки із ОСОБА_2 та у судовому засіданні.

Як видно із вироку, суд дійшов висновку, що 12 лютого 2007 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 2000 грн. не під приводом їх передачі як хабар службовим особам, а як позику.

Однак цей висновок побудований виключно на показаннях ОСОБА_1 без всебічного з'ясування дійсних обставин справи. Роблячи такий висновок всупереч показанням потерпілого, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд не навів переконливих доказів на підтвердження укладення договору позики, його умови, строк та порядок повернення грошових коштів. Поза увагою суду залишилася і та обставина, чому в порушення вимог ст. 1047 ЦК України такий договір не було укладено у письмовій формі.

Про сумнівність такого висновку свідчить і ухвалене судом рішення про повернення ОСОБА_2 2000 грн., визнаних по справі речовим доказом.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про недопустимість як доказу даних, які містяться в протоколах огляду грошових коштів від 12 лютого 2007 року, з тих підстав, що ці процесуальні дії були здійснені до заведення оперативно-розшукової справи.

Однак, проведення огляду є процесуальною дією, порядок проведення якої регламентовано кримінально-процесуальним законодавством України, а не оперативно-розшуковою діяльністю.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 12 лютого 2007 року звернувся в органи міліції з заявою про вимагання ОСОБА_1 у нього хабара для передачі його іншим службовим особам. У порядку, визначеному ч.4 ст. 97 КПК України для перевірки цієї заяви було здійснено огляд 10-ти купюр номіналом по 200 грн. кожна, добровільно наданих для цього ОСОБА_2 працівникам міліції. Про проведення цієї процесуальної дії в період з 9-ї години до 9-ї години 15 хвилин було складено протокол огляду.

Згідно з даними, що містяться у іншому проколі огляду, на підставі ст. 11 Закону України "Про міліцію", ст. ст. 190, 191, 127 КПК України, в період часу з 9-ї години 50-ти хвилин до 10-ї години 20-ти хвилин у службовому кабінеті ОСОБА_1 було складено протокол огляду тих самих купюр, які добровільно були видані ОСОБА_1

Про достовірність відображених у цих протоколах даних стверджували й поняті. Не ставив цього під сумнів й обвинувачений.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий, суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, з підстав, зазначених судом, ці докази не можна вважати недопустимими.

Крім того, в порушення вимог ст. 327 КПК України та не врахувавши роз'яснень, що містяться у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.90 (v0005700-90) . "Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", відповідно до яких висновки суду щодо оцінки доказів належить викладати у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу, а прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано, суд не дав оцінки доказам щодо отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 у листопаді 2006 року 5000 грн. та не визначився, доведене чи ні обвинувачення в цьому ОСОБА_1

Апеляційний же суд, залишаючи цей вирок без зміни, дійшов висновку, що і при умові доведеності незаконного отримання ОСОБА_1 грошей у нього відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України за відсутності обману чи зловживання довірою потерпілого. З огляду на ухвалу апеляційного суду, в обґрунтування цього висновку суд другої інстанції послався на показання ОСОБА_2, що він не довірився ОСОБА_1, а передав йому гроші, щоб той залишив його у спокої. Про це він зазначив і у своїй апеляції.

Однак в апеляції ОСОБА_2 містяться зовсім інші доводи, а саме те, що ОСОБА_1 вимагав у нього 20000 грн. для подальшої їх передачі членам майнової комісії, щоб вони не заперечували проти продажу йому майнового комплексу. З цією метою він передав йому частину даної суми - 5000 грн.

Також суд допустив суперечності щодо підстав виправдання, зазначивши у мотивувальній частині вироку, що ОСОБА_1 підлягає виправданню у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину, а в резолютивній частині - за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Ураховуючи викладене, через допущені судами по справі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які перешкодили прийняттю законного й обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає необхідним скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду належить повно і всебічно дослідити всі обставини справи, перевірити викладені у поданні доводи, дати доказам належну оцінку, яка відповідає вимогам закону, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

задовольнити касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції.

Вирок і окрему постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 9 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1,. суд в порушення ст. 323 КПК України, відповідно до якої суд обґрунтовує вирок тільки на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, обґрунтував виправдувальний вирок доказами, які не були зафіксовані в протоколі судового засідання, чим порушив принцип законності та обґрунтованості вироку, а саме:

- викладаючи у вироку покази свідка ОСОБА_3 судом зазначено, що приблизно в кінці літа чи вже осінню в нього був намір придбати автомобіль, а в протоколі судового засідання такі покази свідка взагалі відсутні. Свідок, як на досудовому так і в судовому засіданні пояснював, що він позичав ОСОБА_2 2000 грн., а не 3000 грн., як зазначено в вироку.

- у вироку зазначено покази свідка ОСОБА_9 де вказано, що гроші йому видавав ОСОБА_3(за продані паї), і що ОСОБА_1 його писати заяви не примушував, він від ОСОБА_1 не залежить, однак в протоколі судового засідання такі покази свідка відсутні.

- викладаючи у вироку покази свідка ОСОБА_13 судом зазначено, що він свою частку грошей отримав в жовтні, гроші видавав бухгалтер ОСОБА_2- ОСОБА_3 а також те, що ОСОБА_1 не примушував його звертатись в правоохоронні органи. Вказані покази в протоколі судового засідання відсутні. Крім цього, на а.с.192 т.2 протоколу судового засідання свідок спочатку пояснив, що видавав гроші бухгалтер ОСОБА_2, а потім на запитання потерпілого відповів, що саме ОСОБА_2 особисто складав відомості та видавав гроші.

не обґрунтував на підставі яких саме показів свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9 та підсудного він не приймає до уваги покази потерпілого ОСОБА_2та свідка ОСОБА_3 в частині передачі ОСОБА_1 хабара в розмірі 5 тис.грн. протягом часу з червня по жовтень 2006 року.

У мотивувальній частині вироку, суд не вказав жодного факту в показах даних свідків, який би спростував покази потерпілого.

Крім цього, сам підсудний підтвердив, що він познайомився з ОСОБА_2 в жовтні 2006 року, а не з червня по жовтень 2006 року.

Також, суд нічим не мотивував підстави для сумніву в об"єктивності показів свідка ОСОБА_3, а саме те, що він є близьким товаришем потерпілого та виконує його доручення. Які доручення ОСОБА_2він виконував та чим підтверджуються їх близькі стосунки судовим слідством встановлено не було, і в протоколі судового засідання такі дані відсутні.

В той же час, як на досудовому слідстві так і в суді ОСОБА_2, та свідок ОСОБА_3 заявляли, що вони тільки знайомі, в близьких дружніх стосунках не перебувають, а ОСОБА_3 допомагав у розібранні комплексу як звичайний робітник, за що отримав будівельні матеріали. Дані пояснення в протоколі судового засідання не зафіксовані. Також у вироку безпідставно зазначено, що ОСОБА_3 був бухгалтером ОСОБА_2, хоча такий факт ніхто згідно протоколу судового засідання не підтвердив, судом дане питання взагалі не з'ясовувалось.

В порушення вказаної вище статті, відповідно до якої виправдувальний вирок суду повинен бути мотивованим, та роз'яснень п. 16 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, суд не дав належну оцінку усім зібраним у справі доказам, тобто всім фактичним даним, які містяться в показах свідків, потерпілих тощо. Судом проігноровано покази ОСОБА_2в тій частині, що після отримання підсудним коштів в розмірі 5000 грн., ОСОБА_1 приїхав в сільську раду, де в присутності сільського голови, ОСОБА_13 ОСОБА_9 сказав, що не заперечує проти продажу комплексу ОСОБА_2

Такі ж покази дав свідок ОСОБА_13 під час проведення очної ставки з ОСОБА_2 (а.с.42 - 43), в ході якої показав, що дійсно був випадок, коли ОСОБА_1 приходив в сільську раду с. Пеньки Старокостянтинівського району, де повідомив присутнім, що проти продажу комплексу ОСОБА_2 не заперечує, і він йому не потрібен.

Даний факт ОСОБА_13 підтвердив під час судового розгляду (а. с. 192 т.2).

Вищевказане на очній ставці з ОСОБА_2 підтвердив і свідок ОСОБА_9

Висновок суду про те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2з проханням надати його підприємству позику для розрахунку за паливо мастильні матеріали, і 12.02.07. під час отримання позичкових коштів в сумі 2000 грн. був затриманий працівниками міліції є необгрунтованим.

Так, ОСОБА_1 під час допиту на досудовому слідстві показав, що про позику він з ОСОБА_2 при передачі останнім 2000 тис. грн. не говорив.(а.с.123 Т.2)

ОСОБА_2 в протоколі допиту показав, що на прохання підсудного позичити йому гроші відповів, що вільних грошей у нього не має, в позиці відмовив, оскільки мало його знав і давши номер телефон) знайомих в Хмельницькому сказав, що можливо вони йому позичать гроші. Крім цього, коли він передавав ОСОБА_1 2000 грн., останній спитав чому так мало і як він має їх ділити між начальником міліції і головою адміністрації, адже домовленість була про 5 тис. грн.

Дані покази потерпілий ОСОБА_2 також підтвердив в суді.

Крім цього, під час додаткового допиту як підозрюваного, ОСОБА_1 показав, що хотів покласти гроші в розмірі 2 тис.грн. в сейф (а.с. 123 т.2), а в судовому засіданні пояснив, що в той день на роботі був тільки касир і гроші він не встиг передати йому. Договір позики на 50 тис. грн..ОСОБА_2 з ОСОБА_1 ніколи не укладав. Також, в судовому засідання підсудний спочатку показав, що гроші в сумі 2000 грн. ОСОБА_2 12.02.07 р. йому передав як розрахунок за харчування робітників, потім заявив, що дані гроші потерпілий йому передав в якості позики, (а.с.186 т.2).Викладене дає підстави сумніватись в правдивості його показів.

Те, що ОСОБА_2 передавав ОСОБА_1 кошти для подальшої передачі як хабар, а не в якості позики підтверджується протоколом огляду мікрокасети та прослуховування змісту її запису (а.с.27- 11 т.2), в ході чого при її прослуховуванні чути два голоси, перший каже: "за що я маю платити?" і другий голос йому відповідає: "щоб я розрішив його продати, всьо питання кінчено", а також: "я розрішив тобі продати, я був би людей настроїв, то б вони не продали, відмінили б це рішення, от оце всі послуги були".

Суд у вироку взагалі не дав оцінку вказаному протоколу, хоча в п. 22 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, які були зібрані на досудовому слідстві.

Отже висновок суду, про те, що 2000 тис. грн. були позичковими, підтверджується тільки суперечливими показами підсудного.

Крім того, судом в порушення вимог ст. 314 КПК України, без достатніх підстав відхилено клопотання державного обвинувача про оголошення протоколу огляду та прослуховування мікрокасети, в той час, як даний протокол складений відповідно до вимог ст. 82 КПК України та згідно ст. 65 КПК України являється джерелом доказів по справі.

В порушення ст. 327 КПК України, та роз'яснень п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.90 (v0005700-90) . "Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку", суд у вироку не обґрунтував та не зазначив з яких підстав він не бере до уваги вказаний протокол.

В порушення ст. 335 КПК України, застосування якої роз'яснює п.24 вищевказаної Постанови Пленуму, висновок суду, викладений у вироку, містить істотні суперечності.

Так, висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч та повинні логічно випливати з обґрунтування, що міститься в мотивувальній частині, однак в мотивувальній частині вказаного вироку суд зазначив: "що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч.2, ст. 15, ч.4, ст. 27, ч.2 369, ч.2 ст. 190 КК України", в той же час в резолютивній частині вироку вказано: "ОСОБА_1 за ч.2, ст. 15, ч.4, ст. 27, ч.2 369, ч.2 ст. 190 КК України виправдати за недоведеністю його участі у вчиненні даного злочину". Отже, з вироку не зрозуміло з якої саме підстави виправдано ОСОБА_1 та у вчиненні саме якого злочину не доведено його участь.

Згідно ст. 327 КПК України, та роз'яснень п. 22 Постанови Пленум); Верховного Суду України №5 від 29.06.90 (v0005700-90) . "Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", у мотивувальній частині вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були здобуті під час досудового слідства, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Крім цього, якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

В порушення вищевказаних вимог, суд не дослідив всіх доказів, які були здобуті на досудовому слідстві, та в судовому засіданні, у вироку їх не проаналізував та не дав їм належну оцінку.

Суд не обґрунтував на підставі яких саме показів свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9 та підсудного він не приймає до уваги покази потерпілого ОСОБА_2та свідка ОСОБА_3 в частині передачі ОСОБА_1 хабара в розмірі 5 тис.грн. протягом часу з червня по жовтень 2006 року.

Аналізуючи їхні покази зазначені у мотивувальній частині вироку, судом не зазначено жодного факту, який би спростовував покази потерпілого у вказаній частині, а зазначено прізвища даних свідків.

Крім цього суд, в мотивувальній частині вироку, не обґрунтував і не виклав свій висновок про підстави виправдання, передбаченої законом, підсудного ОСОБА_1 за ст.ст. 15 ч.2, 27 ч.4, 369 ч.2 КК України із зазначенням мотивів.

Згідно ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим.

Суд же, в порушення вказаної статті, не мотивовано, а тільки посилаючись на ст. 9 ч.1 Закон України "Про оперативно - розшукову діяльність", не прийняв до уваги протоколи огляду грошових коштів від 12 лютого 2007 року ( т.1 а.с.18,19), в той час як в ст. 8 Закону України "Про оперативно - розшукову діяльність", якою визначено вичерпний перелік заходів та прав підрозділів, які здійснюють оперативно -розшукову діяльність, такий захід як помітка грошових купюр, у вказаному переліку не зазначено.

Нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, СБУ встановлено які саме заходи та технічні засоби відноситься до оперативно - розшукових, однак в жодному з них не визначено, що помітка грошових купюр є оперативно - розшуковим заходом.

При складанні протоколу огляду грошових купюр із залученням понятих, працівники міліції керувались ст.ст. 127, 190, 191, 195 КПК України, та ст. 11 Закону України "Про міліцію", що дає підстави вважати, що дана дія була проведена не в межах оперативно-розшукової справи, а відповідно до вимог КПК України (1001-05) , тобто для фіксування протиправних дій ОСОБА_1 при проведенні перевірки в порядку ст. 97 КПК України за попередньо поданою і зареєстрованою в ЖРЗПЗ Старокостянтинівського РВ УМВС України заявою ОСОБА_2про вимагання в нього хабара.

Також, судом допущено порушення вимог п.10 ч.2 ст. 370 КПК України.

Так, відповідно до ст. 32 п.20 КПК України "протокол" - це документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст та наслідки.

Відповідно до п.2 ст. 23 Закону України "Про судоустрій України", суддя місцевого суду здійснює процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи, а згідно ст. 15 ч. 1 п.1 Закону України "Про статус суддів", повноваження судді припиняються у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено.

Враховуючи, що згідно повідомлення райсуду протокол судового засідання був виготовлений та підписаний 15.11.07., тобто після закінчення повноважень Боровицького O.A., як судді, термін яких сплив 11.11.07., вказаний протокол судового засідання відповідно ст.82, 87, 87 -1 КПК України (1001-05) взагалі не може бути джерелом доказів, так як являється незаконним, оскільки підписаний неповноважною особою

головуючого	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Глоса Л.Ф. і Федченка О.С.,
за участю прокурора	Пересунька С.В.,