Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника потерпілого ОСОБА_3 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1

Вироком Межівського районного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця с. Новопавлівка Межівського району

Дніпропетровської області, громадянина України,

такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, -

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки; за ч. 3 ст. 135 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.; на користь науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру 657 грн. 60 коп. за проведення експертизи.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 30 липня 2007 року приблизно о 00 годин 30 хвилин, керуючи автомобілем марки ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до технічного паспорту належить ОСОБА_1, рухаючись зі швидкістю 80 км за годину по автодорозі Крутоярівка - Слов'янка - Межова - Дача у напрямку смт Межова, перевищив безпечну швидкість, не впорався з керуванням автомобіля, в результаті чого на 24-му кілометрі в районі смт Межова Дніпропетровської області, допустив зіткнення з мопедом марки "Рига", який рухався у попутному напрямку.

У результаті зіткнення водію мопеда ОСОБА_3 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Смерть потерпілого настала від внутрішньочерепної травми, яка супроводжувалася травматичним субарахноїдальним крововиливом, які ускладнились набряком головного мозку.

Своїм діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів п. 12.3 Правил дорожнього руху, що перебуває у прямому причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та з наслідками, які настали.

Крім того, ОСОБА_1 після вчинення вказаного наїзду, усвідомлюючи, що ОСОБА_3 перебуває в небезпечній для життя ситуації і позбавлений можливості прийняти заходи до самозбереження, на порушення п. 2.10 Правил дорожнього руху не вжив заходів для надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_3, не викликав карету швидкої допомоги, не повідомив в органи міліції, зник з місця події.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2008 року вирок змінено. Виключено з вироку посилання суду як на обтяжуючу обставину - настання тяжких наслідків - смерті потерпілого. У частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 135 КК України вирок скасовано і провадження у справі закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Ухвалено рішення вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного і додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпіла порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому посилається на те, що апеляційний суд, не прийнявши до уваги усіх обставин справи, помилково дійшов висновку про безпідставність засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 135 КК України. Крім того вважає, що суд не повинен був враховувати як обставину, що пом'якшує покарання - явку з повинною ОСОБА_1, оскільки, на її думку, останній звернувся до відділу міліції лише тоді, коли зрозумів, що кримінальної відповідальності йому не уникнути.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи висновки суду щодо фактичних обставин справи, порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому посилається на те, що суд, на порушення вимог ст. 334 КПК України, чітко не зазначив, які саме дії ОСОБА_1 утворили склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки під час судового слідства було встановлено, що ОСОБА_1 порушив лише правила дорожнього руху, а порушення ним правил експлуатації транспортного засобу не були предметом дослідження суду і вказані обставини судом не з'ясовувалися. Крім того, вказує на те, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не дав належної оцінки тяжкості вчиненого ним злочину і наявним у справі даним про його особу та не врахував позицію законного представника потерпілого щодо міри покарання, а тому призначив засудженому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, і є явно несправедливим внаслідок м'якості. Також суперечить вимогам закону й звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів.

Засудженим ОСОБА_1 подані заперечення на касаційну скаргу та касаційне подання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційне подання та касаційну скаргу потерпілої, пояснення засудженого, який заперечував проти задоволення касаційного подання та касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та, обговоривши наведені у скарзі та поданні доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора та касаційна скарга потерпілої підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно вимог кримінально-процесуального закону прийняте судом рішення має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи і їх сукупності.

Цих вимог закону апеляційний суд при розгляді справи не дотримав.

Приймаючи рішення про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України та закриваючи в цій частині кримінальну справу, апеляційний суд залишив поза увагою та не дав оцінки тому факту, що засуджений, вчинивши наїзд на мопед, яким керував потерпілий ОСОБА_3, всупереч вимог п. 2.10 Правил дорожнього руху продовжив рух і з місця вчинення злочину зник, не прийнявши будь-яких заходів для надання першої медичної допомоги постраждалому.

Частиною 1 ст. 135 КК України передбачена кримінальна відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Таким чином, при розгляді справи апеляційний суд повинен був врахувати наведені фактичні обставини справи, дати їм належну правову оцінку та вирішити питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

Крім цього, вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд допустив неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, суд вправі звільнити засудженого від відбування певних видів основного покарання. Звільнення від додаткових покарань на підставі зазначеного закону не допускається.

Крім того, ст. 77 КК України передбачає можливість у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням призначення такого додаткового покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Усупереч зазначеним вимогам закону апеляційний суд, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України покарання, вказав, що засуджений звільняється як від основного покарання у виді 4 років позбавлення років, так і від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.

Отже, при розгляді справи апеляційний суд допустив такі порушення чинного закону, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду й направлення справи на новий апеляційний розгляд, під час якого належить проаналізувати всі докази у справі та прийняти законне й обґрунтоване рішення, врахувавши та перевіривши посилання у касаційному поданні прокурора щодо невідповідності мотивувальної частини вироку вимогам ст. 334 КПК України.

Посилання прокурора на неправильне застосування ст. 75 КК України до основного покарання не ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання про пом'якшення покарання засудженому, апеляційний суд послався на те, що він повністю визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому, працює, позитивно характеризується, має сім'ю, добровільно відшкодував потерпілій завдану матеріальну шкоду. Обставин, що обтяжують покарання не встановлено. Ці обставини у поданні не спростовані.

Дані про особу ОСОБА_1, наявність ряду обставин, які пом'якшують покарання, дали суду підстави дійти до обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Крім цього, як убачається з доданої до матеріалів справи у Верховному Суді України розписки, засуджений повністю добровільно відшкодував потерпілій завдану шкоду.

Посилання у касаційному поданні та касаційній скарзі потерпілої на те, що суд необґрунтовано врахував щире каяття засудженого як обставину, що пом'якшує покарання, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, повністю добровільно відшкодував потерпілій заподіяну матеріальну шкоду.

З урахуванням наведеного, висновок суду про щире каяття засудженого та визнання цієї обставини такою, що пом'якшує покарання є обґрунтованим та відповідає матеріалам справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора та касаційну скаргу потерпілої задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1 с к а с у в а т и, а справу направити на новий апеляційний розгляд.