Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 18 вересня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 і захисника ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2008 року, яким засуджено

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

неодноразово судимого, - останнього разу

11 березня 1991 року за ч. 2 ст. 229-6, ст. 43 КК України

на два роки шість місяців позбавлення волі,

за ч. 3 ст. 289 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 4 ст. 187 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання - чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у тому, що він вечором 24 грудня 2006 року, перебуваючи в нетверезому стані, в салоні автомобіля - таксі НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, на дорозі с. Камишня - м. Лохвиця, за 20 км від м. Миргород, учинив розбійний напад на водія, під час якого умисно з користі вбив його і заволодів зазначеним авто вартістю 15.735 грн. Спочатку він наніс потерпілому монтировкою декілька ударів по голові, а потім руками за шию задушив. Повернувшись цим автомобілем до м. Мирогороду, ОСОБА_2 залишив авто на вокзалі, забрав із салону шкіряну куртку потерпілого, мобільний телефон "Samsuhg - X - 640" і 75 грн., заподіявши шкоду на суму 719 грн.

У касаційному поданні з доповненням до нього прокурор просить змінити вирок щодо ОСОБА_2 виключити з нього рішення суду про врахування тяжких наслідків, завданих злочином, передбаченим п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, як обставину, що обтяжує покарання засудженому, оскільки ця ознака впливає на його кваліфікацію, а також посилання суду на обставину настання смерті потерпілого, як на кваліфікуючу ознаку ч. 4 ст. 187 КК України.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_2 і його захисник ОСОБА_1 просять скасувати вирок і направити справу на додаткове розслідування. Твердять, що ОСОБА_2 не причетний до цих злочинів. На їхню думку, суд та органи досудового слідства не перевірили всі обставини справи і зробили висновки на припущеннях. Вважають, що докази у справі були здобуті з порушеннями вимог КПК України (1001-05) . Зазначають, що під тиском слідчих ОСОБА_2 змушений був обмовляти себе у злочинах, які не вчиняв.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора щодо задоволення касаційного подання і відмови в задоволенні касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання і касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинів підтверджуються матеріалами справи і грунтуються на доказах належно досліджених у судовому засіданні. Доводи в касаційних скаргах про те, що ОСОБА_2 засуджений безпідставно, необгрунтовані.

На досудовому слідстві засуджений ОСОБА_2 неодноразово стверджував, що в той день за місцем своєї роботи в м. Полтаві він одержав 150 грн., і вирішив налагодити особисті справи в с. Шульги Миргородського р-ну. До м. Миргорода приїхав на таксі за 75 грн. На вокзалі вжив спиртне і попросив цього ж таксиста відвезти його до зазначеного села. По дорозі купив ще пляшку спиртного. Із-за нестачі грошей за послуги таксі в салоні виник конфлікт, який переріс у бійку. Таксист вдарив його монтировкою по лівій руці. Він вирвав у водія монтировку і наніс йому декілька ударів по голові, а потім схопив руками потерпілого за шию і задушив. Після цього затягнув убитого до дренажної труби, заволодів його особистими речами, сів за кермо і повернувся до м. Миргород. Автомобіль залишив на вокзалі, куртку викинув у туалет, а телефон продав.

ОСОБА_2, як видно з протоколів його допитів, у присутності свого захисника детально розповідав про всі обставини події. Він пояснював свій намір і давав покази про те, чим керувався під час конфлікту з потерпілим. Під час проведення відтворення обстановки й обставин події, тобто в умовах, які виключали будь-який тиск на нього, він показав місце вчинення нападу і розправи над потерпілим. Продемонстрував спосіб позбавлення життя потерпілого. Вказав місце, куди затягнув труп убитого, де залишив автомобіль останнього, куди саме викинув куртку потерпілого. Ці речі там були знайдені.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи на лівому ліктьовому суглобі засудженого ОСОБА_2 виявлено садну, яка виникла від дії тупого предмета і могла утворитися при ударі металевою монтировкою.

Згідно з висновками комісійної судово-медичної експертизи на шиї потерпілого ОСОБА_3, крім забійних ран надпереднісся і виличної ділянки справа, лінійних переломів лобної та скроневої кістки справа, які утворились незадовго до смерті, і могли бути заподіяні металевою монтировкою, виявлено ще й ушкодження у вигляді кровопідтічності м'яких тканин зліва і справа, які могли утворитись внаслідок здавлювання шиї руками, що й обумовило настання його смерті (механічна асфіксія).

Виявлена на місці події монтировка була, за словами свідка ОСОБА_4, саме тією монтировкою, яку вона бачила в салоні автомобіля потерпілого.

Вилучений у ОСОБА_6 телефон, який він обміняв у ОСОБА_5, а той, у свою чергу, купив у ОСОБА_2 на базарі без документів, належав потерпілому ОСОБА_3.

Усі ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 повідомляв органам досудового слідства такі деталі вчинених злочинів, про які не могла знати особа, котра не була присутньою при цьому.

З показань свідка ОСОБА_2, сина засудженого, видно, що він бачив у свого батька мобільний телефон і був цим здивований. Наступного дня батько продав цей телефон на базарі. Батько не раз розповідав йому про якийсь труп, а згодом повідомив, що він убив таксиста і труп укинув у кювет. Батько, твердив на допитах свідок, водив його на місце події і там показував труп убитого таксиста.

За словами свідки ОСОБА_2 Г., колишньої дружини засудженого, син розповідав їй і про те, що бачив у батька мобілку, і про те, що батько повідомляв про труп таксиста і водив його на це місце.

Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що від ОСОБА_2 він дізнався про вбивство таксиста його батьком.

Твердження в скаргах про те, що на досудовому слідстві ОСОБА_2 визнавав себе винуватим, бо щодо нього застосовувались недозволені методи слідства, є надуманими.

Суд, як видно з протоколу судового засідання, такі заяви ОСОБА_2 належно перевіряв, давав відповідне доручення. У зв'язку з чим допитувались ряд осіб, причетних до затримання ОСОБА_2 та розслідування справи, досліджувались медичні документи, проте заяви засудженого підтвердження не знайшли.

Підтвердженням наявності в діях ОСОБА_2 корисливих мотивів є встановлені судом факти заволодінням майном потерпілого ОСОБА_3, про що вмотивовано прописано у вироку.

Зазначені обставини в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які перевірені і змістовно описані у вироку, - давали суду підстави визнати, що ОСОБА_2 вчинив розбійний напад на ОСОБА_3, під час якого умисно з корисливих мотивів убив потерпілого і заволодів його автомобілем. Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив усі докази й обгрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_2 за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 289 КК України.

Правильно кваліфікував суд дії ОСОБА_2 і за ч. 4 ст. 187 КК України за ознакою розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, проте вийшов за межі точного законодавчого формулювання цієї ознаки у статті закону, доповнивши її словами "від яких настала смерть потерпілого". Тому в цій частині вирок має бути змінений, а зазначене посилання суду - виключене.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів та встановлені у справі дані про особу засудженого.

Вважати, що призначаючи покарання ОСОБА_2, суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 67 КК України про визнання обставин, що обтяжують покарання засудженого, як про це вказується в касаційному поданні прокурора, то в цій частині судове рішення є правильним і ставити його під сумнів колегія суддів підстав не вбачає.

Призначене покарання ОСОБА_2 є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Під час розслідування справи та її розгляду в суді органами досудового слідства і судом норми КПК України (1001-05) були дотримані. Підстав для скасування вироку або його зміни, окрім зазначеної, не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 393 - 398 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити частково, касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2008 року щодо ОСОБА_2 Олександра Миколайовича змінити, виключити з нього посилання суду на слова "від яких настала смерть потерпілого", як на частину формулювання кваліфікуючої ознаки ч. 4 ст. 187 КК України.

У решті вирок залишити без зміни.