Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2008 року.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Новомиколаївка Запорізької області, громадянина України, проживаючого АДРЕСА_1, раніше судимого Новомиколаївським районним судом Запорізької області: 1) 27 березня 2002 року за ч. 1 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік; 2) 16 грудня 2002 року за ч. 1 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі; 3) 12 червня 2003 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі; звільненого 16 лютого 2007 року за постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 8 лютого 2007 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць, -

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 червня 2003 року і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років 6 місяців.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, проживаючого АДРЕСА_2, раніше судимого: 1) 19 січня 2005 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки; 2) 23 листопада 2005 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі; звільненого 14 червня 2007 року за постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 6 червня 2007 року, якою відповідно до ст. 82 КК України невідбутий строк замінено на 1 рік 11 місяців виправних робіт з утриманням 10 % заробітку, -

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2005 року і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Як визнав встановленим суд, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили злочин за таких обставин.

Так, 12 січня 2008 року приблизно о 19 годині ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розпивали алкогольні напої за місцем проживання раніше знайомих їм ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_3.

Під час розпиття спиртних напоїв між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з ОСОБА_1 виникла сварка у ході якої на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків ОСОБА_2 і ОСОБА_1, за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на умисне вбивство ОСОБА_4, діючи узгоджено між собою, стали завдавати численні удари руками і ногами по голові і тулубу ОСОБА_4

При цьому ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у вказаному будинку завдали потерпілому по одному удару рукою в голову, після чого витягли останнього з кімнати до виходу з будинку, де одночасно продовжили бити ОСОБА_4, який лежав на підлозі, і завдали йому численні удари обутими ногами в область грудної клітки та по іншим частинам тіла, у тому числі по голові.

Після цього ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 витягли потерпілого на подвір'я будинку, де, реалізуючи умисел на вбивство останнього, знову завдали ОСОБА_4, який лежав на землі, численні удари ногами по голові і тулубу, при цьому ОСОБА_2 завдав потерпілому один удар п'яточною частиною ноги в грудну клітку, а ОСОБА_1 стрибнув у повний зріст обома ногами на грудну клітку ОСОБА_4, який лежав на спині.

Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_1 взяв на плече ОСОБА_4 і разом з ОСОБА_2 перенесли його з подвір'я вказаного будинку на поле, розташоване напроти вул. Курчатова у м. Запоріжжі, де ОСОБА_1, реалізуючи умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_4, скинув його з висоти власного зросту на землю вниз головою, в результаті чого останній отримав удар головою о замерзлий ґрунт, після чого ОСОБА_1 завдав потерпілому численні удари ногами в область грудної клітки.

У результаті зазначених злочинних дій ОСОБА_2 і ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми з переломом очноямкової частини лобної кістки зліва, крововиливу під м'якою мозковою оболонкою, саден в лобній області справа і зліва, крововиливів у м'яких тканинах лобної області зліва, потиличної області справа, лівої скроневої області; закритої тупої травми тулуба з конструкційними переломами 6 і 8 ребер справа по середньоключичної лінії, локальними переломами 7-11 ребер зліва по лопатковій лінії, 4і 5 ребер справа по передній пахвової лінії, з пошкодженням пристінкової плеври, серцевої сорочки, задньої стінки лівого шлунка, розрив тканини і капсули печінки, від яких останній згодом помер на місці.

Смерть потерпілого настала від сукупної тупої травми голови та тулуба з множинними переломами кісток скелету, ушкодженнями внутрішніх органів, які призвели до зовнішньої та внутрішньої кровотечі та шоку.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного засудженим покарання. При цьому зазначає, що суд безпідставно виключив з обвинувачення п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки характер дій засуджених, кількість завданих ударів свідчить про наявність в їх діях особливої жорстокості. Крім того, вважає, що при призначенні покарання обом засудженим суд не в повній мірі врахував ступень тяжкості вчиненого злочину та особи засуджених та призначив м"яке покарання.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, пояснення засудженого ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, зазначеного у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених судом, яким дана належна оцінка. Ці докази детально викладені у вироку.

Як на стадії досудового слідства, так і в судовому засіданні засуджені визнавали, що вони умисно вбили ОСОБА_4 за викладених у вироку обставин.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії засуджених за п. "12" ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Наведені в касаційному поданні доводи про те, що суд безпідставно виключив з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таку кваліфікуючу ознаку умисного вбивства, як вчинення його з особливою жорстокістю, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлює, що завдає потерпілому особливих мук і страждань. Сама по собі множинність поранень при вбивстві не в усіх випадках свідчить про наявність такої кваліфікуючої ознаки, оскільки закон пов'язує останню не тільки зі способом убивства, а й з іншими обставинами, які підтверджують, що винний діяв з умислом, спрямованим на вчинення злочину з особливою жорстокістю.

У матеріалах справи відсутні об'єктивні дані про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наміру завдати потерпілому особливих мук і страждань під час заподіяння йому тілесних ушкоджень. Навпаки обставини справи свідчать про те, що засуджені перебували у збудженому стані, викликаному неправомірною, зухвалою поведінкою ОСОБА_4, який спровокував конфлікт.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність в діях засуджених такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства, як учинення його з особливою жорстокістю, відповідає вимогам закону і є правильним.

Призначаючи засудженим покарання, апеляційний суд дотримав вимоги ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особи засуджених (їх вік, позитивні характеристики, стан здоров'я) та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

З огляду на викладене, суд призначив засудженим таке покарання, яке за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для їх виправлення й попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим унаслідок м'якості, як про це ставиться питання у касаційному поданні, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, у справі не допущено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2008 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.