Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні 11 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Миколаївської області на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 3 грудня 2007 року.

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку та жительку с. Шостакове

Миколаївського району Миколаївської

області, громадянку України, несудиму,

засуджено за ст. 116 КК України на 5 років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

30 червня 2007 року приблизно о 22 годині 30 хвилин, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2., що перебували за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносин виникла сварка, у ході якої, ОСОБА_2 штовхнула ОСОБА_1 в область грудної клітки. ОСОБА_1, перебуваючи у вказаний період часу у вказаному місці в стані сильного душевного хвилювання, що виник внаслідок систематичних образ та протизаконного насилля з боку ОСОБА_2 по відношеню до неї, діючи умисно, з метою спричинення смерті, завдала удар одночасно долонями двох рук в область грудної клітки, внаслідок чого остання впала спиною на підлогу, після чого ОСОБА_1, обхопивши двома руками шию потерпілої, почала здавлювати її до того моменту, доки остання перестала чинити опір та подавати ознаки життя. Після цього ОСОБА_1 перетягнула труп ОСОБА_2 з кімнати будинку до басейну, що знаходився у дворі, та скинула труп у вказаний басейн і пішла додому, де перебувала до ранку.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, порушує питання про скасування вироку щодо неї у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні засудженій покарання. При цьому посилається на те, що суд, всупереч вимог ч. 3 ст. 61 КК України, призначив ОСОБА_1, яка має двох дітей віком до 14 років, покарання у виді обмеження волі.

14 серпня 2008 року до Верховного Суду України надійшло доповнення до касаційного подання прокурора, у якому ставиться питання про скасування вироку у зв'язку з м'якістю призначеного засудженій покарання.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що це подання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні нею злочину, за який її засуджено, підтверджено дослідженими у судовому засіданні та наведеними у вироку доказами і не оспорюється у касаційному поданні.

Кваліфікація її дій за ст. 116 КК України також не оспорюється прокурором.

Разом із цим, призначення засудженій за ст. 116 КК України покарання у виді обмеження волі суперечить вимогам кримінального закону, про що правильно ставиться питання у касаційному поданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 228).

Отже, суд не вправі був призначати ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі. Тому вирок суду у цій частині не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону, про що правильно зазначено у касаційному поданні прокурора.

Разом із тим, з урахуванням роз'яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , колегія суддів вважає, що допущена помилка у застосуванні кримінального закону може бути виправлена без скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд, як про це йдеться у поданні, а шляхом зміни вироку.

Санкцією ст. 116 КК України, за якою засуджена ОСОБА_1, передбачено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.

До ОСОБА_1 також не може бути застосоване інше покарання, передбачене ст. 116 КК України (позбавлення волі), оскільки питання про м'якість призначеного покарання у касаційному поданні прокурора не ставиться.

Що стосується доводів доповнення до касаційного подання, у якому порушується питання про м'якість призначеного засудженій покарання, то воно не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідно до вимог ст. 390 КПК України внесення до касаційного подання змін, які тягнуть погіршення становища засудженого за межами строків на касаційне оскарження не допускається.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені доповнення до касаційного подання прокурора надійшли до Верховного Суду України 14 серпня 2008 року, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження, який закінчився 18 червня 2008 року.

Отже, оскільки судом ОСОБА_1 призначене покарання, яке з огляду на наяв ність у неї двох малолітніх дітей не могло бути їй призначене, то відповідно до абзацу 7 п. 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вона підлягає звільненню від покарання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 3 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 з м і н и т и: звільнити її від призначеного судом покарання.