Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 11 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Полтавської області від 12 травня 2008 року щодо нього.

Вироком Жовтневого районного суду м. Полтави від 4 грудня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м. Полтави, раніше неодноразово судимого, востаннє 21 травня 2003 року за ч. 2 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, визначеного вироком від 25 лютого 2003 року, більш суворим, визначеним цим вироком - на два роки 3 місяці позбавлення волі, звільненого 22 квітня 2005 року за відбуттям покарання,

- за ч. 2 ст. 307 КК України на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;

- за ч. 2 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки.

Вироком апеляційного суду Полтавської області від 12 травня 2008 року вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України скасовано. ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому визначено остаточне покарання - п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він у грудні 2006 року, у невстановленої особи, придбав стебла рослин маку, які на громадському транспорті перевіз до м. Полтави та зберігав за місцем свого проживання, з метою виготовлення наркотичного засобу як для власного вживання так і з метою збуту.

В подальшому ОСОБА_1, біля власної квартири АДРЕСА_1 збував шляхом продажу за 12 гривень різним особам шприци з однаковими порціями - 1 мл. особливо небезпечного наркотичного засобу - опієм ацетильованим, вага якого в перерахунку на суху речовину становила 0,042 г. Вказаний наркотичний засіб ОСОБА_1 збув 26 грудня 2006 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та 27 грудня 2006 року цим же особам.

27 грудня 2006 року, приблизно о 17-й годині 30 хвилин, працівники міліції під час проведення обшуку помешкання ОСОБА_1 виявили та вилучили пакет з особливо небезпечним наркотичним засобом - маковою соломкою, вагою у сухому виді 257,28 г; 2 шприци з димедролом та особливо небезпечним наркотичним засобом - опієм ацетильованим, масою в перерахунку на суху речовину 0,2 г; скляний флакон з рідиною, яка містила димедрол та особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,1 г; 3 пусті шприци з залишками опію ацетильованого, вагу, якого визначити неможливо через невелику кількість рідини; які ОСОБА_1 зберігав як для власного споживання так і з метою збуту. Також були виявлені та вилучені гроші купюрами номіналом 1, 2 та 5 гривень в сумі 66 гривень, з яких 51 гривня зійшлися з ксерокопіями грошей, які були в працівників міліції, і які ОСОБА_1 отримав від продажу наркотичного засобу - опію ацетильованого.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону.

Зокрема, у скарзі засуджений зазначає, що вину він визнав під фізичним та психологічним тиском працівників міліції, що справу щодо нього сфабриковано, що він злочинів, за які його засуджено, не вчиняв.

Крім того, у скарзі йдеться про порушення його права на захист, оскільки йому не було надано захисника при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Просить вирок апеляційного суду щодо нього скасувати, а справу - закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; пояснення ОСОБА_1, який підтримав свою касаційну скаргу; думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення щодо засудженого - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим. Цей висновок, зокрема, ґрунтується на фактичних даних, встановлених показаннями засудженого, який під час досудового слідства та в судовому засіданні повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів; показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які придбавали у засудженого наркотичні засоби; протоколами оперативних закупок; висновками судово-хімічних експертиз та іншими наведеними у вироку доказами.

Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги засудженого про його непричетність до вчинених злочинів.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 та ч.2 ст. 309 КК України є правильною.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено застосування до засудженого недозволених методів досудового слідства, про що йдеться у касаційній скарзі.

Захист інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_6, який був повідомлений і про розгляд справи в апеляційному суді, проте не брав участі у розгляді справи апеляційною інстанцією.

Згідно зі ст. 362 КПК України неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи.

Як видно з протоколу судового засідання апеляційного суду, ОСОБА_1 жодних клопотань щодо участі його захисника при розгляді справи не заявляв.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення права ОСОБА_1 на захист.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції без достатніх на те підстав застосував ст. 75 КК України.

Належним чином умотивувавши своє рішення, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене у санкціях ч.2 ст. 307 та ч.2 ст. 309 КК України.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Полтавської області від 12 травня 2008 року щодо нього - без зміни.